Крізь вікна я бачив стелю й частину стін, на стелі висіла незапалена люстра. Я був достатньо високим — мені просто варто було трошки витягнути шию… і ще, може, поставити лапу на ґанок…
Я зазирнув у велику відкриту вітальню, очікуючи побачити там те, що вже бачив сьогодні вдень. Але все так змінилося, що першої миті це збило мене з пантелику. Якусь секунду мені здавалося, що я потрапив не в ту кімнату.
Скляна стіна зникла — тепер вона мала вигляд металевої. Всі меблі винесли з дороги, а Белла скрутилася калачиком на вузькому ліжку в центрі кімнати. Це було не звичайне ліжко, а з металевими бильцями — як у лікарні. І як у лікарні, до тіла її були приторочені якісь дроти, що вели до екранів, до рук прикріплені трубки. Вогники на екранах миготіли, але звуку не було. А крапання — то по трубці крапельниці бігла рідина, вона була біла й каламутна.
Белла немов трошки задихнулась у неспокійному сні, й одностайно Едвард і Розалія схилилися над нею. Тіло її здригнулося, вона схлипнула. Розалія провела долонею по чолу Белли. Едвард напружився всім тілом — він стояв спиною до мене, проте на його обличчі, певно, майнув такий вираз, що Еммет миттю протиснувся поміж них. Він підняв руки, зупиняючи Едварда.
— Не сьогодні, Едварде. У нас є важливіші справи.
Едвард відвернувся — і я знову побачив чоловіка, який палав із середини. На мить його очі зупинилися на моїх, а далі я впав на всі чотири.
Я помчав назад у темний ліс, помчав до Сета, помчав геть від того, що було позаду мене.
Гірше. Справді, їй було гірше.
РОЗДІЛ 12. ДЕХТО З ЛЮДЕЙ ПРОСТО НЕ РОЗУМІЄ, ЩО ОЗНАЧАЄ ВИРАЗ «НЕПРОХАНИЙ ГІСТЬ»
Я був на межі між сном і явою.
Сонце вистромилося з-за хмар годину тому — тепер ліс уже був не чорним, а сірим. Сет скрутився калачиком й захропів близько першої, а на світанку я збудив його, щоб передати варту. Та навіть після цілої ночі чатування мені важко було відключитися настільки, щоб заснути, проте Сетів ритмічний біг приносив полегшу. Один, два, три, чотири; один, два, три, чотири — туп-туп-туп-туп — глухі удари по вогкій землі, знову і знову — Сет намотував кола довкруж землі Калленів. Ми вже протоптали стежку. Голова Сета була порожньою, просто суміш сірого й зеленого — то ліс пролітав повз нього. Це приносило мені заспокоєння. Сповнювало мою голову картинками, які він бачив, і не дозволяло моїм власним ментальним образам вийти на сцену.
І раптом ранкову тишу розітнуло пронизливе Сетове виття.
Я відштовхнувся від солончаку — передні мої ноги вже бігли, а задні ще не встигли відірватися від землі. Я мчав до того місця, де застиг Сет, його вухами дослухаючись до тупотіння лап, що рухалися в нашому напрямку.
Доброго ранку, хлопці.
З Сетового горла зірвалося збентежене скавуління. Та зненацька ми обоє фиркнули, прочитавши нові думки, що увірвалися в нашу свідомість.
О, чорт! Забирайся, Лі! — простогнав Сет.
Я зупинився біля Сета, який сидів задерши морду — ладен був знову завити, цього разу з розпачу.
Припини скавчати, Сете.
Еге ж! Гав-гав-гав! — відгукнувся на це Сет і почав шкребти землю лапами, лишаючи глибокі борозни в землі.
Лі з’явилася в полі зору — її маленьке сіре тіло звивалося поміж чагарів.
Припини скавчати, Сете. Ти як дитина.
Я гаркнув на неї, притиснувши вуха до голови. Вона автоматично відступила на крок.
Ти що собі думаєш, Лі?
Вона тяжко зітхнула. Хіба не очевидно, га? Я приєднуюся до вашої поганенької зграйки відступників. Ви, вурдалацькі сторожові пси! Її низьке гарчання перейшло у саркастичний сміх.
До біса ти приєднуєшся! Забирайся геть, перш ніж я порвав твої піджилки!
Спершу впіймай мене! — вищирилася вона й напружилася перед стрибком. — Кортить поганятися, безстрашний ватажку?
Я глибоко вдихнув повітря, надимаючи легені, аж поки не роздулися боки. Зачекавши, поки минеться імпульс щосили зарепетувати, я різко видихнув.
Сете, збігай повідом Калленів, що це всього-на-всього твоя дурнувата сестричка, — я вклав у свої слова якнайбільше різкості. — А я тут усе з’ясую.
Вже біжу! — Сет був невимовно радий утекти. Він розчинився у напрямку будинку.
Лі заскавчала, потягнулася за ним, шерсть у неї на загривку здибилася. Ти ж не дозволиш йому опинитися серед вампірів сам-одному?
Певен, він радше віддасть себе на поталу вурдалакам, аніж залишиться з тобою хоч на одну хвилину.