Стули писок, Джейкобе. О-о-ой! Вибач — я мала на увазі, стуліть писок, ваша високосте Вожак.
Якого біса ти тут опинилася?
Ти гадав, що я спокійненько сидітиму собі вдома, поки мій брат добровільно лізе в зуби вурдалакам?
Сет не хоче твого захисту, та й не потребує. Взагалі ніхто не радий тут тебе бачити.
Ой-ой! Ви вразили мене в самісіньке серце! Га, — рикнула вона, — скажи мені, хто радий буде мене бачити, і я негайно заберуся туди.
То це не стосується Сета, еге ж?
Як це не стосується? Я просто намагаюся пояснити, що ваше небажання мене бачити не грає жодної ролі. Цей фактор на мене аж ніяк не впливає, розумієш, до чого я веду?
Я заскреготів зубами й зробив зусилля, щоб прямо тримати голову.
Це Сем тебе послав?
Якби я з’явилася тут за велінням Сема, ви б не змогли мене чути. Я вже не належу до його зграї.
Я уважно дослухався до думок, які примішувалися до її слів. Якщо вона спланувала якийсь підступ, щоб відвернути увагу, то я мав бути насторожі, щоби вчасно зметикувати. Але ж нічого не було! Її заява була цілком правдивою. Небажана, майже безнадійна правда.
То тепер ти стаєш на мій бік? — саркастично запитав я. — Га-га-га! Так я й повірив.
У мене обмежений вибір. Повинна обирати з того, що маю. Повір, мене це тішить не більше, ніж тебе.
А от це неправда. У її свідомості прослизнуло якесь збудження. З одного боку, вона була невдоволена, а з другого — дивовижно натхненна. Я заглибився у її свідомість, намагаючись збагнути.
Вона ощетинилася, ображена на таке втручання. Зазвичай я намагався просто позбутися Лі — ніколи раніше я не пробував зрозуміти її.
Нас перервав Сет — він озвучував своє пояснення Едвардові. Лі збуджено заскавчала. Едвардове обличчя, яке з’явилося у вік ні, як минулої ночі, ніяк не зреагувало на новину. Це було порожнє обличчя, мертве.
Ого, кепський він має вигляд, — пробурмотів Сет. Але й на цю думку вампір не зреагував. Натомість зник у будинку. Сет крутнувся й рушив до нас. Лі трошки розпружилася.
Що відбувається? — спитала Лі. — Швиденько введи мене в курс справи.
Нема сенсу. Бо ти не залишишся.
Хай там як, пане Вожак, а я залишаюся. Оскільки схоже на те, що я маю належати до якоїсь зграї — я-бо вже пробувала порвати з усіма й бути самотнім вовком, і ти сам знаєш, що ні біса воно не спрацьовує, — я обрала тебе.
Лі, ти не любиш мене. Я не люблю тебе.
Щиро дякую, ваша відвертосте. Але це не має значення. Я залишаюся з Сетом.
Ти ж не терпиш вурдалаків. Тобі не здається, що тут виникає деякий конфлікт інтересів?
Ти теж не терпиш вурдалаків.
Але я зв’язаний нашою спілкою. Ти ж — ні.
То я триматимусь від них на віддалі. Я можу чатувати надворі разом із Сетом.
І я маю тобі це довірити?
Вона витягнула шию, звелася навшпиньки, намагаючись бути зі мною на одному рівні, й утупилася мені в зіниці. Я не зраджу своєї зграї.
Мені закортіло задерти писок догори й завити, точно як Сетові перед тим. Це не твоя зграя! Це взагалі не зграя! Є тільки я, і я — самотній вовк. Що це з вами таке, Клірвотери? Чому ви не залишите мене в спокої?
Сет, який уже наближався позаду нас, заскиглив — я образив його. Чудово.
Хіба я не допоміг тобі, Джейкобе?
Ти не надто тут напартачив, хлопче, та коли ви з Лі збираєтеся докупи… і якщо єдина можливість позбутися вас — відправити вас додому… Ви ж не здивуєтеся, що мені ліпше буде, якщо ви заберетеся?
Лі, це ти все зіпсувала!
Атож, я знаю, — відтяла вона, і в цій думці сковзнув тягар відчаю.
Я відчув весь біль, вкладений у три коротенькі слова, — його було більше, ніж я міг уявити. Але я не хотів відчувати цей біль. Я не хотів почуватися винним. Звісно, зграя не була доброю до неї, але вона сама приймала це так близько до серця, що гіркота затьмарювала всі її думки й перетворила кожну спробу зазирнути у її свідомість на нічне жахіття.
Сет також почувався винним. Джейку… Ти ж не збираєшся відіслати мене геть, правда? Лі не така вже й погана. Справді. Я маю на увазі, якщо вона долучиться, ми зможемо розширити коло патрулювання. Крім того, тепер у Семовій зграї тільки семеро. Нема навіть мови про те, щоб він почав напад за таких несприятливих обставин. Мабуть, це добре…