Сете, ти ж знаєш, я не хочу бути вожаком зграї.
То не будь вожаком, — запропонувала Лі.
Я фиркнув. Звучить чудово. А тепер можеш бігти додому.
Джейку, — подумав Сет. — Але моє місце тут. Я люблю вампірів. Принаймні Калленів. Вони для мене як люди, і я збираюся захищати їх, адже саме для цього ми призначені.
Може, твоє місце й тут, хлопче, але ж не твоєї сестри. А вона планує робити все, що й ти…
Я нагло затнувся, бо відчув дещо, коли сказав це. Щось, що Лі вперто намагалася не показувати в думках.
Лі нікуди не збиралася.
Я гадав, це через Сета, — мовив я кисло.
Вона здригнулася. Звісно, я тут через Сета.
І для того, щоб утекти від Сема.
Її щелепи стиснулися. Я не збираюся нічого тобі пояснювати. Я просто робитиму те, що мені звелять. Я належу до твоєї зграї, Джейкобе. Кінець.
Я загарчав і подався геть від неї.
Чортівня! Мені ніколи її не позбутися. Хоч як би вона не любила мене, хоч як би вона ненавиділа Калленів, хоч як би вона була щаслива повбивати всіх вурдалаків просто-таки зараз, хоч як би її дратувало, що вона має їх натомість захищати, — все це було ніщо в порівнянні з тим, що вона почувала, звільнившись від Сема.
Лі не любила мене, тож її не надто бентежив факт, що я не бажав мати з нею справу.
Вона кохала Сема. Досі. І його небажання мати з нею справу завдавало їй такого болю, який вона не могла стерпіти — тим паче тепер, коли вона мала вибір. Вона обирала будь-що, тільки не його. Хай навіть їй доведеться оселитися поміж Калленів у ролі кімнатного песика.
Не думаю, що я б зайшла аж так далеко, — подумала вона. Вона спробувала вкласти в слова грубість, агресію, проте в її показовому виступі були великі проколи. — Певна, що спершу я дозволю декому спробувати мене вбити.
Слухай, Лі…
Ні, це ти слухай, Джейкобе. Припини сперечатися зі мною, бо з цього все одно нічого не вийде. Я не стоятиму в тебе на дорозі, о’кей? Я чинитиму так, як ти звелиш. Тільки я не повернуся до Семової зграї, щоб зоставатися жалюгідною колишньою дівчиною, якої він ніяк не може позбутися. Якщо ти хочеш, щоб я таки забралася, — вона всілася на землю й пильно поглянула просто мені в очі, — тобі доведеться змусити мене.
Довгу хвилину я сердито гарчав. Навіть почав відчувати деяке співчуття до Сема, незважаючи на те, як він повівся зі мною, з Сетом. Не дивно, що він вічно командував зграєю. А як іще змусиш їх хоч щось робити?
Сете, ти дуже на мене розсердишся, якщо я вб’ю твою сестру?
Він удав, що цілу хвилину міркує над цим. Ну… мабуть, так…
Я зітхнув.
О’кей, міс Зроблю-все-що-ти-скажеш. Чи не прислужишся ти нам, повідомивши все, що знаєш? Що було потому, як ми втекли вночі?
Спершу всі вили. Проте, гадаю, це ви чули самі. Вили так голосно, що спершу ми не змогли навіть утямити, що більше вас не чуємо. А Сем… — вона не змогла договорити, але ми й самі все прочитали в її голові. Ми з Сетом скулилися. — А далі всі дуже швидко збагнули, що доведеться нам міняти концепцію. Сем планував побалакати зі старійшинами з самого ранку сьогодні. Ми мали зустрітися потім й обміркувати, якого плану триматися. Але я певна, що він не збирався нападати просто-таки зараз. Це ж самовбивство — коли ви з Сетом втекли у самоволку, а кровопивці попереджені. Не знаю, що вони там вирішать, але на місці вурдалаків я б не гуляла в лісі на самоті. На вампірів відкрито сезон полювання.
То ти вирішила сьогодні зранку не з’являтися на збори? — запитав я.
Коли минулої ночі ми розділилися на вартові групи, я попросила дозволу піти додому — пояснити матері, що сталося…
Чорт! Ти сказала мамі? — прогарчав Сет.
Сете, хоч на мить припини з’ясовувати родинні стосунки. Лі, веди далі.
Отож, коли я перевернулася на людину, то вирішила спершу хвильку поміркувати. Ну, насправді, я міркувала всю ніч. Певна, всі подумали, що я просто заснула. Проте ця ситуація з двома-окремими-зграями, двома-окремими-свідомостями-зграй змушувала багато про що замислитися. Зрештою я зважила все: безпеку Сета, а ще… е-е-е… інші переваги, — проти зради, проти ідеї невідь-скільки нюхати вурдалачий сморід. Ви вже знаєте, щó я вирішила. Мамі я лишила записку. Гадаю, ми почуємо, коли Сем про це дізнається…