Я хвильку міркував над його словами.
— Гадаю, це б мало мене роздратувати. Але мені чомусь байдуже.
— Мені прикро. Я мав спершу запитати твого дозволу.
— Та все гаразд, докторе. Ви ж не мали нічого злого на думці.
— Ні. Я присягаюся, що не мав нічого злого на думці. Просто я… просто ваш біологічний вид приголомшив мене. За багато сторіч біологічні особливості вампірів стали цілком звичними для мене. А відмінність вашого виду від людей набагато цікавіша. Я б сказав, є щось у цьому чаклунське.
— Трах-тибідох-тибідох, — пробурмотів я. Він — ну точно як Белла з усією цією чаклунською маячнею.
Карлайл знову втомлено всміхнувся.
А тоді ми почули голос Едварда з будинку — і замовкли, дослухаючись.
— Белло, я миттю. Тільки перекинуся словом із Карлайлом. До речі, Розаліє, ти не складеш мені компанію? — у голосі Едварда були якісь нові нотки. У цьому мертвому голосі наче з’явилося життя. Іскра. Не надії — сподівання на надію.
— Що таке, Едварде? — хрипко спитала Белла.
— Тобі нема чого хвилюватися, кохана. Я на секундочку. Розо, будь ласка!
— Есме! — погукала Розалія. — Ти не наглянеш за Беллою замість мене?
Я почув шурхіт вітру — Есме злетіла сходами вниз.
— Звісна річ, — мовила вона.
Карлайл ворухнувся — обернувся, щоб очікувально поглянути на двері. Едвард першим прослизнув через поріг, Розалія насідала йому на п’яти. Обличчя його, як і голос, уже не було таким мертвим. Він здавався неймовірно зосередженим. Розалія мала підозріливий вигляд.
Едвард причинив за нею двері.
— Карлайле, — муркнув він.
— Що трапилося, Едварде?
— Мені здається, дотепер ми все робили та сприймали неправильно. Я ото зараз слухав тебе та Джейкоба, і коли ви заговорили про те, чого… хоче плід, у Джейкоба майнула цікава думка.
У мене? Що це я там подумав? Окрім очевидної ненависті до плоду? Але в цьому я був принаймні не сам. Я був певен, що Едвардові важко вживати такі ніжні слова, як «плід».
— В такому світлі ми ще цю проблему не розглядали, — провадив далі Едвард. — Ми намагалися забезпечувати Беллу тим, що потрібно їй. Але тіло її приймає таку їжу приблизно так само добре, як приймали б наші тіла. А може, нам варто спершу спробувати задовольнити потреби… плоду? Може, якби нам це вдалося, і все інше пішло б легше?
— Едварде, я не дуже розумію… — зауважив Карлайл.
— Ти тільки подумай, Карлайле! Якщо в цієї істоти більше від вампіра, ніж від людини, як гадаєш, чого вона так шалено прагне — і не отримує? Джейкоб правильно вгадав.
Я вгадав? Я прокрутив у голові нашу розмову, намагаючись спам’ятати, які саме думки не захотів висловити вголос. І пригадав водночас із тим, як здогадався Карлайл.
— О, — здивовано вигукнув він. — Ти вважаєш, воно… голодне?
Розалія присвиснула. Більше вона не видавалася підозріливою. Її відворотно-прекрасне обличчя сяяло, очі збуджено розширилися.
— Звісна річ, — муркнула вона. — Карлайле, у нас є цілий запас крові першої групи, резус негативний, який ми приготували для Белли. Непогана ідея, — докинула вона, уникаючи мого погляду.
— М-м-м… — Карлайл замислено потер рукою підборіддя. — Цікаво… Але з іншого боку, яким чином було б найкраще влити?…
Розалія похитала головою.
— Нема часу вигадувати велосипед. Треба почати з традиційного способу.
— Стривайте хвилинку, — прошепотів я. — Зачекайте. Ви що… ви збираєте примусити Беллу пити кров?
— Це була твоя ідея, цуцику, — сказала Розалія, нахмурившись, але так і не дивлячись на мене.
Я проігнорував її — спостерігав за Карлайлом. Та сама тінь надії, що була в Едвардових очах, з’явилась і в очах доктора. Він стиснув вуста, міркуючи.
— Але ж це… — я не міг дібрати слова.
— Страховинно? — підказав Едвард. — Огидно?
— Типу того.
— Але якщо це їй допоможе? — прошепотів він.
Я сердито похитав головою.
— А як ти збираєшся це зробити? Заткнути їй у глотку трубку?
— Я збираюся спершу запитати її думку. Проте перед тим я хотів порадитися з Карлайлом.
Розалія кивнула.
— Коли їй сказати, що це може допомогти малюкові, вона погодиться на все. Навіть якщо й справді доведеться годувати їх через трубку.
І тоді я збагнув — щойно вчув оцей ніжний мусі-пусі голосочок, коли вона вимовила слово «малюк», — що білявка погодиться на все, аби тільки врятувати те кляте чудовисько-кровопивцю. То ось воно що — те, що об’єднало її з Беллою? Розалію цікавить тільки дитина?