— А в животі як? Тебе не нудить? — запитав Карлайл.
Белла похитала головою.
— Ні, мене не нудить, — прошепотіла вона. — Мій перший ковток, еге ж?
Розалія просто розцвіла.
— Чудово!
— Розо, гадаю, ще зарано радіти, — пробурмотів Карлайл.
Белла зробила ще один ковток крові. А тоді кинула погляд на Едварда.
— Це не зіб’є нас із рахунку? — шепнула вона. — Чи відкриємо рахунок потому, як я обернуся на вурдалака?
— Ми не ведемо жодних рахунків, Белло. У будь-якому разі за це ніхто не вмирав, — він кволо усміхнувся. — Твій рахунок іще чистий.
Я не втямив ані слова.
— Поясню пізніше, — пообіцяв Едвард зовсім тихо — наче не сказав, а просто видихнув слова.
— Що? — шепнула Белла.
— Нічого, то я сам до себе, — спокійно збрехав він.
Якщо йому пощастить, якщо Белла виживе, йому не вдасться дурити її, коли її чуття стануть такими ж гострими, як і його. Доведеться попрацювати над чесністю.
Едвард ледь помітно скривив вуста, наче боровся з посмішкою.
Белла сьорбнула ще трошки, втупившись поглядом у вікно. Мабуть, намагалася вдати, що нас тут немає. Чи тільки мене немає. Бо ж більше ніхто з присутніх не почував бридливості до того, що вона робила. Навпаки — либонь, вони ладні були самі видерти горнятко в неї з рук.
Едвард закотив очі.
Господи, як хтось може витримати співжиття з ним? Шкода, що він не може чути думок Белли, бо в іншому разі він довів би її так, що вона втекла б від нього світ за очі.
Едвард коротко хихотнув. Белла метнула на нього погляд — і всміхнулася, побачивши веселість на його обличчі. Певен, такого вона давненько вже не бачила.
— Що смішного? — видихнула вона.
— Джейкоб, — відповів він.
Вона обернулася, посилаючи і мені змучену посмішку.
— Джейк такий нервовий, — погодилася вона.
Чудово, я перетворився на придворного блазня.
— Піф-паф, — пробурмотів я, націлюючи на них уявний пістолет.
Вона знову всміхнулася і зробила ще один великий ковток із горнятка. Я здригнувся, почувши, як соломинка забуркотіла, втягуючи бульбашки повітря.
— Готово, — мовила Белла вдоволено. Голос її був чіткіший — до сі хрипкий, проте вже не той шепіт, що сьогодні зранку. — Якщо я не виблюю це, Карлайле, ти повиймаєш із мене голки?
— Щойно зможу, — пообіцяв він. — Відверто кажучи, вони все одно не приносять бажаного результату.
Розалія попестила чоло Белли, і вони обмінялися поглядами, повними надії.
І всі миттю помітили — горнятко людської крові змінило все. До Белли поверталася барва — на воскових щоках з’явився ледь помітний рум’янець. І вона, здається, більше не потребувала, щоб Розалія підтримувала її. Дихала вона легше, і я міг заприсягнутися, що серцебиття її стало дужчим, рівнішим.
Самопочуття її поліпшилося.
А тінь надії в Едвардових очах зміцніла.
— Хочеш іще? — наполегливо запропонувала Розалія.
Белла зіщулилася.
Едвард метнув на Розалію лютий погляд, перш ніж заговорив до Белли.
— Тобі не треба пити ще просто зараз.
— Так, знаю. Але… мені хочеться ще, — похмуро зізналася вона.
Розалія тонкими й гострими пальцями розчесала гладеньке волосся Белли.
— Тобі не слід соромитися цього, Белло. Твоє тіло має потреби. Ми це розуміємо, — спершу голос її був заспокійливим, проте за мить вона гостро додала: — А якщо хтось цього не розуміє, його тут не тримають.
Фраза призначалася мені, звісна річ, проте я не збирався дозволити білявці вивести мене з рівноваги. Я був радий, що Белла почувалася краще. Що з того, що засіб досягнення мети викликав у мене огиду? Я ж бо нічого навіть не сказав.
Карлайл забрав горнятко з долоні Белли.
— Я миттю.
Коли він зник, Белла втупилася в мене.
— Джейку, ти маєш жахливий вигляд, — прокаркала вона.
— На себе подивися.
— Я серйозно — ти коли востаннє спав?
Я хвильку подумав.
— Га! Я навіть і не певен.
— О Джейку! Я й твоє здоров’я занапащу. Не будь дурним.
Я скреготнув зубами. Вона має право вбивати себе заради почвари, а я не маю права пропустити кілька ночей сну, щоб подивитися, як вона це робить?
— Будь ласка, спочинь, — вела вона далі. — Нагорі є кілька ліжок — можеш прилягти у будь-якому з них.
Та вираз на обличчі Розалії свідчив про протилежне — жодне з ліжок не призначалося мені. Я на мить замислився, для чого Несплячій Красуні взагалі потрібні ці ліжка. Чи просто вона так ревно берегла свою власність?
— Дякую, Білко, я радше посплю на землі. Подалі від задушливого повітря, знаєш.