Едвард зітхнув.
— Вона знає, що не зможе наближатися до нього принаймні рік. Вона вважає, що зможе його обдурити. Сказати, що їй довелося лягти в лікарню на тому кінці світу. Тримати зв’язок тільки по телефону.
— Божевілля.
— Так.
— Чарлі не дурний. Навіть якщо вона його не заріже, він не зможе не помітити відмінності.
— Але вона робить ставку саме на це.
Я не відривав від нього очей, чекаючи на детальніше пояснення.
— Вона не старітиме, звісно, тобто бачитися вони зможуть тільки обмежену кількість років, навіть якщо Чарлі купиться на ту казку, яку вона йому наспіває, — він слабко усміхнувся. — Пам’ятаєш, як ти намагався розтлумачити їй власну переміну? Як ти змусив її здогадатися?
Вільна моя рука стислася в кулак.
— Вона тобі розповіла?
— Так. Вона намагалася пояснити… свою ідею. Розумієш, їй не дозволено розповідати Чарлі правду — для нього це буде вельми небезпечно. Але ж він тямущий, практичний чолов’яга. Вона гадає, що він сам зможе вигадати цілком пристойне пояснення. Звісно, вона вважає, що це пояснення буде далеким від істини, — він пирхнув. — Зрештою, ми не надто притримуємося вурдалацьких законів. Отож він зробить кілька неправильних висновків щодо нас — як і вона зробила з самого початку, а ми їх не розвінчуватимемо. Вона вважає, що зможе бачитися з ним… від часу до часу.
— Божевілля, — повторив я.
— Так, — погодився він знову.
Це була слабкість із його боку — дозволити їй у цьому взяти гору, просто щоб вона сьогодні почувалася щасливою. Бо згодом нічого доброго з цього не вийде.
І тут-таки я подумав: він не вірить у те, що вона житиме й отримає нагоду втілити в життя свій безумний план. Просто підтакує їй, аби вона чимдовше почувалася щасливою.
Наприклад, іще чотири дні.
— Я витримаю все, що б не сталося, — прошепотів він, схилив голову і відвернувся, аби я не міг побачити виразу його обличчя. — Але зараз я не завдаватиму їй болю.
— Протягом чотирьох днів? — запитав я.
Він не підвів погляду.
— Плюс-мінус.
— А далі що?
— Що саме ти маєш на увазі?
Я міркував про те, що сказала Белла. Про те, що та істота огорнена чимось міцним і надійним, схожим на шкіру вампіра. Отож, як усе відбуватиметься? Як істота вивільниться?
— Я зібрав деякі відомості, й з усього виходить, щоб вилізти з лона, такі істоти використовують власні зуби.
Я судомно ковтнув хвилю нудоти, яка піднялася з живота.
— Відомості? — слабким голосом запитав я.
— Саме тому останнім часом не було Джаспера й Еммета. Карлайл саме цим зараз займається — намагається розшифрувати старі міфи та легенди, використовуючи всі наявні у нас пристрої, шукає натяку, який міг би допомогти нам передбачити, як саме поводитиметься ця істота.
Легенди? Якщо існують міфи, тоді…
— Тоді ця істота — не перша? — перепитав Едвард, вихоплюючи в мене з рота запитання. — Можливо. Але все дуже непевно. Міфи цілком можуть бути результатом страху й забобонів. Хоча… — повагався він, — ваші міфи правдиві, чи не так? Мабуть, ці також. Бо вони справді прив’язані до місцевості, пов’язані між собою…
— А як ви надибали…?
— У Південній Америці ми познайомилися з жінкою. Вона зростала в громаді, яка берегла традиції. Вона чула про таких істот — старі легенди, які переповідалися з покоління в покоління.
— А що саме? — прошепотів я.
— Що цих істот треба негайно вбивати. Перш ніж вони наберуться сили.
Сем так і думав. Тож він мав рацію?
— Звісно, про нас легенди кажуть те саме. Що нас треба знищувати. Що ми — бездушні вбивці.
Два потрапляння з двох.
Едвард коротко хмикнув.
— А що в цих легендах розповідалося про… матерів?
Його обличчя спотворила мука, і я, здригнувшись від його болю, збагнув, що він не відповідатиме. Зараз він навряд чи здатен був говорити.
Відповіла Розалія, котра потому, як Белла заснула, сиділа так тихо й нерухомо, що я геть за неї забув.
Вона презирливо пирхнула.
— Звісна річ, ніхто не вижив, — сказала вона. Ніхто не вижив, отак прямо й байдуже. — Народжувати в зараженому болоті, коли якась повитуха розмазує тобі ведмежу слину по обличчю, щоб відігнати злих духів, не найбезпечніший спосіб. Навіть звичайні пологи в половині випадків закінчувалися погано. Ні в кого з них не було того, що має ця дитина: медичного персоналу, який має бодай якусь гадку, чого така дитина може потребувати, і який би намагався задовольнити її потреби. Або лікаря, який володіє унікальним знанням про природу вампірів. Або продуманого плану, як допомогти дитині народитись якомога безпечніше. Отрути, яка загоїть рани, коли щось піде не так. З дитиною все буде гаразд. І решта матерів напевно б вижили, якби мали це все: якщо вони взагалі існували. Іноді я в цьому сумніваюся, — вона презирливо гмикнула.