Ми забралися доволі далеко, — зауважила вона.
Еге ж. Якби Сем підстерігав самотніх мисливців, ми б уже давно наразилися на його слід.
Для нього зараз логічніше зачаїтися в Ла-Пуші, — подумала Лі. — Він знає, що у кровопивць з’явилося додатково три пари очей. Отож навряд чи йому вдасться захопити їх зненацька.
Ми насправді розвідували про всяк випадок.
Еге ж, не хотіли наших дорогоцінних паразитів наражати на небезпеку.
Ні, — погодивсь я, ігноруючи її сарказм.
Джейкобе, ти дуже змінився. У сотню разів!
Та й ти не та сама Лі, яку я завжди знав і любив.
Правда. Але ж я не настільки тебе зараз дратую, як Пол?
Дивна річ… але ні.
Ах, яке чудове досягнення!
Вітаю.
Далі ми бігли мовчки. Либонь, час уже був повертатися, але ні вона, ні я не хотіли. Приємно було отак просто бігти. Ми занадто довго кружляли уздовж однієї коротесенької стежки. Втішно було випростати м’язи й пробігтися перетятою місцевістю. Ми не надто поспішали, отож я подумав, що нам, певно, варто дорогою назад пополювати. Лі вельми зголодніла.
Ням-ням, — подумала вона кисло.
Проблема в твоїй власній голові, — мовив я до неї. — Вовки харчуються саме так. Це природно. І смак нормальний. Якби ти не намагалася судити про це з точки зору людини…
Припини заспокоювати мене, Джейкобе. Я полюватиму. І не обов’язково мені від цього отримувати задоволення.
Звісно, звісно, — легко погодивсь я. Це не моя справа, якщо вона для себе ж не хоче полегшити життя.
Вона мовчала кілька хвилин, і я подумав, що час повертати назад.
Дякую, — зненацька мовила Лі зовсім іншим тоном.
За?
За те, що лишив мене в спокої. За те, що дозволив мені зостатися. Ти поставився до мене краще, ніж я мала право очікувати, Джейкобе.
Е-е-е… які проблеми! До речі, я саме це маю на увазі. Я значно менше занепокоєний твоїм перебуванням тут, ніж сам очікував.
Вона пирхнула, але напрочуд грайливо. Яка похвала!
Нехай вона тобі не кружить голови!
О’кей — якщо це не кружитиме й твоєї, — на секунду вона затнулася. — Гадаю, з тебе вийде гарний Вожак. Не такий, як Сем, але у своєму роді. За тобою варто йти, Джейкобе.
У голові в мене все завирувало зі здивування. Тільки за хвильку я отямився та зміг відповісти.
Е-е-е… дякую. Важко уявити, що від цього моя голова не закрутиться. З чого ти це взяла?
Вона не одразу відповіла, і я простежив безсловесний напрямок її думок. Вона міркувала про майбутнє — про те, що я сказав Джаредові нещодавно. Що скоро все закінчиться, і я знову повернуся до лісу. Що я пообіцяв: незабаром вони з Сетом долучаться до зграї — нехай тільки Каллени заберуться…
Я радше залишуся з тобою, — мовила вона.
У мене аж ноги підігнулися, я спіткнувся. Вона пролетіла повз мене — і нагло загальмувала. Повільно повернулася туди, де я став як уритий.
Я не дратуватиму тебе, правда. Я не плентатимуся за тобою хвостиком. Можеш гуляти, де заманеться. Тобі тільки доведеться терпіти мене, коли ми обоє будемо у вовчій подобі, — вона ходила туди-сюди переді мною, нервово метляючи своїм довгим сірим хвостом. — А оскільки я збираюся повернутися в людську подобу, щойно з’явиться можливість… може, це траплятиметься не надто часто.
Мені забракло слів.
Зараз я щасливіша — як частина твоєї зграї; я так не почувалася вже роки й роки.
І я хочу залишитися, — докинув Сет тихенько. Я не звернув уваги, що він дослуховується до нашої розмови на своїй стежці. — Мені подобається ця зграя.
Гей, там! Сете, ця зграя довго не протримається, — я намагався впорядкувати думки, щоб переконати його. — Зараз у нас є мета, але коли… коли все закінчиться, я просто перетворюся на звичайного вовка. Сете, тобі потрібна ціль. Ти гарний хлопець. Ти з тої породи людей, що вирушають у хрестові походи. І можеш навіть не мріяти зараз покинути Ла-Пуш. Ти спершу закінчиш школу та впорядкуєш власне життя. Ти піклуватимешся про Сью. Мої проблеми не зіпсують твого майбутнього.
Але…
Джейкоб має рацію, — підтримала мене Лі.
Ти погоджуєшся зі мною?!