Треба взагалі дивуватися, що в цьому хаосі виникло так мало підозрінь. Випадок хотів, щоб єдине підозріння впало на. Я. Барановського, брат якого, на жаль, дійсно відограв ролю провокатора в кінцеву добу існування УВО.
Автор цих спогадів переказав зміст і причину підозріння за кордоном першій особі, яку зустрів. Це була згадана А. Чемеринська, відданість якої боротьбі була неоднократне випробувана. Справу ускладнювало те, що А. Чемеринська була нареченою Я. Барановського, і важко було вимагати, щоб вона, будучи певною, що підозріння безпідставне, не сказала про нього Барановському. Заперечуючи якнайрішучіше можливість зради з боку Я. Барановського, А. Чемеринська вказала на відомі мені зрештою безпосередньо персональні джерела недовір'я Ст. Бандери до особи Я. Барановського, які, коли вони були, нехай і малою мірою, дійсно мотивом підозріння, показували б, до якої драматичної безодні можуть довести неопановані людські пристрасті.
Справа Я. Барановського була кілька разів з'ясована полк. Коновальцеві, насамперед мною, а далі покійним 3. Коссаком і Я. Стецьком. В усіх випадках полк. Коновалець заявив, що підозріння безпідставне і що він має повне довір'я до Я. Барановського, який є його головною підпорою в оперативних справах.
Що це підозріння не було переконливе, показав зрештою факт, що в 1940 р., коли всі в'язні зустрілись і коли можна було розібратися в усіх неясностях, підозріння супроти Я. Барановського було доведене не аргументами з 1936 р., а таємними записками польської поліції, що ніби були знайдені в польських архівах після упадку польської держави.
Знаючи всю історію закидів проти Барановського, автор цих рядків не мав сумніву, що ці поліційні нотатки були зфабриковані оточенням Ст. Бандери в ході внутрішньої боротьби, яка в 1940 р. йшла на еміграції і в наслідок якої ОУН розбилася на два відлами. Це переконання знайшло несподіване підтвердження на початку 1947 р. Недавно перед тим, з кінцем 1946 р., автор цих рядків гостро запротестував, як генеральний суддя ЗЧ ОУН, перед усім тодішнім проводом ЗЧ ОУН проти того, що середовище АБН, за яке відповідав Я. Стецько, і редакція організаційного органу «Визвольна Політика», що його редагував І. Вовчук, у своїх публікаціях представляли Ст. Бандеру як творця УПА, хоч відомо, що Ст. Бандера перебував під час війни в концентраційному таборі. Така поведінка не тільки компромітувала наш визвольний рух, але була неморальною супроти дійсних творців і командирів УПА.
У відповідь на цю критику з боку оточення Ст. Бандери пішла нагінка на підписаного, мовляв, критика Ст. Бандери — це розкладова робота, не відомо, в чийому інтересі вона ведеться, хто за цим стоїть і т. д., з виразними нотками про енкаведівську провокацію. В цей час, на початку 1947 р., до автора цих спогадів зголосився один член штабу Ст. Бандери з краківських часів і заявив, що коли така нагінка буде продовжуватися, тоді він публічно буде свідчити, як були препаровані «докази» зради Я. Барановського.
Цими кількома словами правди про цю сумну справу вона напевно не вияснена до кінця. Хоч Я. Барановський, може, і мав прогріхи супроти ОУН (насамперед, разом з усім оточенням полк. Коновальця, а потому полк. Мельника, він прагнув за всяку ціну до того, щоб втриматися при «владі»), але певно не ті, які йому закидали.
Прокляттям ОУН було вже тоді, як і тепер, боротьба за керівні пости, за впливи, за людей. Сліди цієї боротьби сягають до початків ОУН. Як було вже згадано, між керівними колами ОУН у краю і закордонним проводом взаємини були формального характеру і сфери впливу були фактично досить чітко розмежовані. Показником цього був факт, що представники краєвого проводу (Ґабрусевич, Кордюк), опинившись за кордоном, не потрапили до складу центрального апарату, а опинилися на позиціях підрядних. Тим часом психологічне відчуження між краєвою і емігрантською частиною ОУН поступало з кожним роком далі, і тільки особистий авторитет полк. Коновальця запобігав назріваючій внутрішній кризі. В той час, як на еміграції давали провід люди старшого покоління, старшини української армії і давні члени УВО, в краю до голосу приходили представники молоді, що несли на собі не тільки весь тягар безпосередньої боротьби, а і самостійно ставили політичну проблематику свого терену.
Це відчуження і майже недовір'я (яке з погляду стихійно назріваючої боротьби за владу було, може, і зрозуміле) виявилося між іншим у справі плянованого викрадення Ст. Бандери з тюрми.
Засуджений на досмертну тюрму і перевезений в глибину польської території, Бандера отримав несподівано можливість утечі. Від членів організації, які перебували разом із ним у тюрмі і після відбуття свого присуду вийшли на волю, стало відомо, що серед тюремної сторожі знайшлася людина, яка запропонувала С. Бандері допомогу при втечі з умовою, що його родина отримає певну суму грошей (щось 20 чи 30 т. золотих) і що він сам подасться разом із Ст. Бандерою за кордон.
Цю справу звільнені з тюрми члени організації трактували як цілком певну і настоювали на тому, щоб якнайскоріше підготовити справу втечі. Цю справу я негайно зреферував за кордоном, насамперед Барановському, який виконував функції зв'язкового до полк. Коновальця, а опісля йому самому. Ішлося насамперед про гроші для родини тюремника. Ніхто не казав, що грошей нема або що не треба цієї втечі організувати. Одначе великого переконання щодо справи не було. Барановський з свого боку сугерував навіть думку, що вся справа з утечею режисерована польською владаю на те, щоб Бандеру при нагоді втечі вбити. Цю можливість, звичайно, треба було брати на увагу, але коли б польська влада мала дійсно такі пляни, то вона могла б їх здійснити і без цієї режисерії втечі — так, як це вона зробила перед тим із сотн. Головінським, просто вбивши при нагоді якогось транспорту і оголосивши, що Бандера втікав. Я пропонував, щоб полишити рішення самому Бандері, бо риск несе насамперед він сам.
Кінець-кінцем гроші мали бути переслані, але цілими роками їх не пересилали, незважаючи на пригадки. Перед вибухом самої війни були зроблені, як я чув (1939 р. керму ОУН у Західній Україні я передав мґр. М. Турашеві), гарячкові заходи, щоби справу прискорити, через Данціґ їздили кур'єри за кур'єрами, але плян не був здійснений до самої війни.
Мені було ясно, що оточення полк. Мельника, який від 1938 р. формально керував Проводом на еміграції, не бажало прибуття Ст. Бандери за кордон. Там перебував уже викликаний ще полк. Коновальцем Я. Стецько (щоб підготовляти конгрес ОУН), і прибуття Ст. Бандери, безперечно, скріпило б тиск «краєвиків» на емігрантський Провід.
Наскільки цей Провід заїло боронився перед приходом нових людей з краю, показує теж факт відмови «азилю» з його боку для мене. Як уже було згадано, під час арештів організаційного центру у Львові, в наслідок вимушеної тортурами зради організаційних таємниць, поліція вже в 1937 р. отримала на Волині натяки на мою причетність до керівництва ОУН. Про це заарештовані на Волині попередили мене за посередництвом адвоката. Від цього часу поліція пильно слідкувала за мною, бажаючи знайти насамперед підтвердження вимушених зізнань, а далі вислідити евентуальні нитки зв'язку до інших провідних людей.
Становище було досить складне. В перші роки після виарештування провідного активу взагалі не було мови про якусь зміну, бо не було ким заміняти. Хто не сидів у тюрмі або в Березі Картузькій, той залишився в глибокій провінції і не рухався. До провідної роботи мало хто лишався. Згодом люди почали виходити з тюрми та концентраційного табору, але спроби їх активізувати не були прості.
Організація потребувала насамперед членів, придатних до організаційно-виховної роботи, людей, здатних будувати організаційний апарат і керувати ним на високому і середньому ступені. З-поміж звільнених з тюрми членів не всі надавалися до практичної роботи. Дехто просто відмовлявся від дальшої активности в організації, прикриваючись потребою відпочинку та розконспірованістю і, отримавши платну роботу в якійнебудь редакції чи установі, «статечнів». Щойно після війни, вийшовши на еміграцію, вони зактивізувалися як націоналісти. Були й такі, що без давнішого середовища Академічного Дому, в якому вони як націоналісти діяли, не були в силі знайти для себе місце.