— Добре. Треба нам усім піти повечеряти разом, відсвяткувати. Маю на увазі після того, як Мадлен прийме душ. — Філіп знову зиркнув на мене. Я склала руки, аби замаскувати припухлість талії, де шоколадний торт, полуничний джем і сироп з італійською содовою виявляли свою присутність. — Бачив поруч ресторан, ходімо, спробуймо там їжу.
Мати глянула на Філіпа так, наче той запропонував узяти слимаків до вечірнього чаю. — Ніколи. Повечеряємо в готелі, коли повеземо сумки Мадлен.
— Поганий заклад? — спитав Філіп.
— Пречудовий. — Я також не хотіла туди йти, не з ними, не з їхніми критичними поглядами, коли і що мені їсти, а що ні, і точно не хотіла, щоб Філіп і Генрі сиділи в тій самій кімнаті. Я ледь дозволяла їм посісти місце в моїх думках.
— З того часу, як сюди вселились, тут справжній кошмар. Уявляєш, що це таке, коли твій сусід — ресторан? Останні місяці зовсім не сплю.
— Ти перебільшуєш, — зауважила я, хоча мені було ніяково захищати ресторан перед Філіпом. Моя дружба з Генрі робила все таким, наче я вчиняю шахрайство.
Чи дійсно я вчинила шахрайство? Так, поцілувала його. То був лише цілунок, але, може, він означав щось більше, може, це було… Ні. Зупинила себе. Зараз тут мій чоловік. І хоча я не раділа нашій зустрічі, та бачила, як це буде. Загроза розлучення не була справжньою. Його мати не погодиться на скандал, він не погодиться визнати невдачу. Вони існували зараз у мирній розрядці напруженості. Зможу так і продовжувати.
Філіп пішов замовляти готель, я сказала йому, що пакуватимусь, доки повернеться. Я мала квиток. Не було причин лишатись. Мати не потребувала, щоб я лишилась. А я не мала для чого лишатись. Генрі, Шарон та інші в цьому місці житимуть як жили, ніби я ніколи не приїздила. Нічого не змінила в їхньому житті. Нічого не змінила у своєму. Я вчиняю правильно. Підписалась на це, одружилася з Філіпом, зробила із себе таку жінку, якою є зараз. Яке право я маю відступати? Тим паче, що попереду на мене не чекає нічого певного.
Я складала речі у кімнаті, дивуючись, як перетворила її на моє підліткове лігво, всюди брудні тарілки й обгортки від їжі, розкиданий по підлозі одяг, коли мати м'яко постукала у двері.
— Можна мені увійти? — спитала вона.
Я здригнулась, уявивши її критицизм щодо стану мого житла, а потім згадала, що вже доросла і більше тут не живу, отже, можу не зважати на нарікання щодо моєї неохайності та не відповідати на питання, зробила я домашнє завдання чи ні. — Звичайно, — відповіла я, змітаючи зі стільця купу брудних футболок. Замість того, щоб сісти, вона стояла, склавши руки перед собою, як півчий хлопчик. Я скрутила футболки і кинула їх до валізи.
— Не хочеш їх скласти?
— Брудні. Хочу випрати їх, коли повернусь додому. — Сумочка лежала на підлозі, підняла її, попорпалась у ній, доки знайшла згорток з антацидами і кинула чотири до рота, похмуро прожувала. У шлунку боліло так, наче хтось бив його кістлявим кулаком.
Мати відкашлялась. — Тішуся, що ви з Філіпом помирились.
Помирились. Невже це стандарт подружнього життя, якого ми прагнемо досягти у нашій родині? — Ми ніколи не сварились, мамо. Це нелегко. — Було б легше, якби ви не жили у злагоді. Невже вона цього бажала? Щоб бив мене, щоб ми кидали тарілки в голову одне одному, щоб сусіди нарікали на галас? Було б тоді легше сказати: «Я нещасна. Хочу розлучитись»?
— Це ти сказала, щоб приїхав? — спитала.
— Ні, не я. Але розмовляла з ним кілька разів.
— Прекрасно! Дякую, що дієш за моєю спиною.
Мати була збентежена, вона гладила собі волосся. Потім тягла себе за рукава, ніби щось дозволило їй утратити обличчя. — Я не знала, що робити. Ти тут, а він усе телефонує і телефонує. Справді, Мадлен, він такий чарівний! Ніколи не розуміла, чому не почуваєшся вдячною за те, що маєш. Чоловіки не стояли в черзі перед нашим будинком, щоб з тобою одружитись.
Я захлопнула кришку валізи, в результаті вона лише впала на купу брудного одягу, що в жодному разі мене не задовольнило. — А за що мені дякувати? Ти дивишся на це так, наче врятував мене, одружившись зі мною. Наче не вийти заміж — гірше за смерть. Чому це найважливіша справа, яку я зробила у житті? Що, якби ми не одружились і я… Поїхала би до Індії, працювала би з хворими на лепру чи робила би щось інше?