Унизу двері батькового кабінету відчинилися й знов зачинилися, цього разу голоси в холі були спокійнішими, примирливішими. Вхідні двері зачинилися. Лише два голоси батьків. Марджі підвелася, відімкнула двері спальні, знов лягла на ліжко, боронячись від кроків на сходах. Від того, що ось зараз прийдуть.
Ніхто не прийшов.
Натомість вона почула, як вони пішли до салону, голоси перетворилися на легкий шум у тихому домі. Кухар і покоївка прибирали після вечері, готували дім до сну, самі лягали спати. У салоні лишилися самі батьки, вирішували її долю, і вона в розпачі лежала у своєму ліжку, міркуючи, що, власне, сьогодні з нею сталося.
Нарешті мати відчинила двері в її кімнату. — Маргарет Брук Пірс, — прогриміла вона, і обличчя її було таке перекошене від шалу, що Марджі відхилилася назад у ліжку, наче хотіла провалитися крізь стіну. — Жахливе невдячне дівчисько. Як ти наважилася відмовити містеру Чепмену?
Марджі відкрила рот, але лише щось проскімлила. — Гадаєш, ти такий бажаний набуток, що чоловіки стануть перед будинком у чергу? Тобі двадцять чотири роки й ти незаміжня. Знаєш, що це означає? Чоловіки, що могли б на тобі оженитися, уже розібрані. З кожним днем ти стаєш старшою, кожен день з'являються нові дівчата, молодші від тебе, вродливіші від тебе, і, Боже мій, чемніші від тебе, вартіші одруження. То був твій шанс, а ти прогавила його.
— Я не хотіла виходити заміж за нього, — промовила Марджі, в її голосі бриніли сльози. — Він не кохає мене. Я не кохаю його.
— Любов. Кохання! Гадаю, ти перейняла ці всі ідеї з книжок, які весь час читаєш. Хіба не знаю, що ти робиш тут увесь час, знаю, як мрієш годинами. Інші дівчата намагаються стати кращими. Займаються корисною працею, ходять на збори ліги стриманості, а коли й читають щось, то лише повчальне. Без нарікань відвідують вечірки. А ти зачиняєшся тут зі своїми книжками й зошитами. Єдиного разу з'явився шанс одружитися, але ти руйнуєш його. — У шалі мати підняла руку й одним рухом змахнула купу книжок і зошитів зі столу Марджі.
Зістрибнувши з ліжка, Марджі виструнчилась, стиснувши кулаки і притиснувши руки до боків. — Я для тебе нічого не означаю. Ти хочеш, щоб я одружилася з ним, бо це буде корисно для батькового бізнесу. — Один із зошитів відкрився, і вона нахилилася за ним, притиснула його до грудей.
— І що в цьому поганого? Батьків бізнес годує й одягає тебе, його бізнес дав тобі можливість купити усі ці цінні книги. Цей бізнес дасть тобі змогу жити, коли ми помремо, а ти лишишся старою, незаміжньою й самотньою.
Стогін вирвався з горла Марджі, коли вона почула материні брутальні слова. — Я не збираюся виходити заміж. І сама зароблю собі на життя.
— Як?
— Збираюся стати письменницею. — Марджі войовниче підняла підборіддя, але не почувалася войовничо. Почувалася так, ніби зарилася обличчям у подушку й плаче. Усе було таке несправедливе. Вона зрозуміла, що кохання не буває таким, як у романах, але чи повинне бути якесь почуття між нею й чоловіком, з яким вона повинна одружитися? Те, яке чекають, а не інше, — ділова угода, яку уклали її батьки?
— Письменницею? Жінка? І скільки заробиш письменством? Не стільки, щоб дотримуватися стилю, до якого звикла, запевняю тебе. Ти застара для таких порожніх безглуздих мрій, Марджі. — Вона дивилася так, немовби хотіла сказати щось іще, Марджі обхопила руками обличчя, але так само несподівано, як і прийшла, мати повернулася до неї спиною й вийшла, з грюкотом зачинивши двері позаду себе.
Коли мати пішла, Марджі розтиснула кулаки, подивилась на свої долоні, на бліді півкружжя нігтів, що тільки-но у них впиналися. Раптом вона відчула, що безмірно стомилася. Знов лягла на ліжко, дивилася в стелю, сльози котилися їй по щоках. Виходу не було. В неї було все й не було нічого. Все життя проведе, дивлячись, як мати витягає нитки з її вишивання, прослизаючи в кімнати й пишучи там свої оповідання, які ніхто ніколи не побачить, батьки запрошуватимуть женихів на вечерю, барило вичерпуватиметься, аж поки не залишиться нікого, і тоді Марджі стане самотньою назавжди, і жодна з її безглуздих прекрасних мрій ніколи не здійсниться.