— Було запально! Даремно не прийшла. А зараз ходімо з цього корабля та їдьмо до Парижа. Хочу купити нову сукню. Цілий тиждень не мала чого одягти.
На той час, як Евелін скінчила своє недбале пакування й одяглася, з корабля ще сходив потік людей. Носій ніс їхній багаж. Марджі кинула у поштову скриньку листа до матері, у якому було повно солодкої брехні. Послання прийде зворотним рейсом корабля. Вона придумала чудові бесіди за вечерею, яких ніколи не було, описала танці, на які не ходила, людей, яких не зустрічала. Мати казала, що її мрії ніколи не здійсняться.
У потязі Евелін базікала безсенсовно й безупинно, і Марджі довелося вибачитися й піти до вагону-ресторану, аби просто відпочити. Не знала, що гірше: хвилюватися за Евелін, яка неодмінно ускочить у яку-небудь гречку, коли дозволити їй робити все що вона схоче у чужому місті чи лишитися з нею. Таксист, керований Марджі та її убогим французьким, привіз їх до готелю. Усю дорогу Марджі й Евелін притискалися носами до вікна. — Глянь! — вигукнула Марджі, коли вони проїжджали повз. — Нотр-Дам! Площа Згоди! Єлисейські поля! — Вона поклала долоню на скло, наче хотіла обмацати пальцями весь Париж, торкатися його, як Роберт Велш торкався її тієї ночі багато років тому. Від цієї думки вона відхилилася назад у потрясінні. Евелін досі притискалася до вікна, але Марджі побачила, що дівчина заплющила очі. Заснула, обіпершись об скло.
Що змусило її думати про Роберта по багатьох роках? Не хотіла про нього думати, не тут, не зараз. У неї була та ніч, ідеальна ніч, і немає сенсу псувати її реальністю. Вона їхала до Європи по радість і романтику, по новизну й пригоди. Хотіла, щоб усе було по-іншому. Не бажала псувати собі щастя згадками, ким була в Америці.
Коли вони влаштувалися у кімнаті, носій заносив багаж без жодних нарікань, нарешті Марджі втиснула йому в руку, як потім з'ясувалося, надзвичайно велику суму чайових (так ніяково поводитися з грошима), Евелін почала порпатися у скрині, розкидаючи речі, аж поки кімната не стала схожою на їхню каюту. Вона прослизнула до ванної і якось звідти вийшла, хоча за останні двадцять чотири години вона спала лише один раз, у таксі дорогою сюди, та зараз мала чудовий свіжий вигляд. Марджі перевзулася й проглядала книгу Бедекера «Париж і околиці». Був пізній пополудень, але безсумнівно вони могли б погуляти Люксембурзьким садом або спуститися до Сени.
Евелін узяла сумочку і плащ. — Піду вниз дати мамі телеграму, що ми приїхали, — промовила вона. Марджі трохи посиділа в кімнаті, потім вирішила піти за нею. Почекає в вестибюлі, поки Евелін відправить телеграму, а потім вони підуть вивчати вулиці. Від цієї думки серце забилося швидше. Так хотілося вийти, пройтися вулицями, якими ходили герої французької революції, пройти повз кав'ярні, де збиралися паризькі художники, витиснути всю до останньої краплі радість від подорожі, щоб, повернувшись додому, до матері, втикаючи голку в тонке коло п'яльців, слухаючи безупинний цокіт годинника, що відраховуватиме безкінечні марні години, мати незліченну кількість згадок, мрій, оповідань, які потім занотує.
Однак коли вона спустилась до вестибюлю, певна річ, Евелін не відправляла жодної телеграми. Вона стояла у групці молоді з корабля, що сиділи на канапах, наче у власній вітальні.
— Евелін! — покликала Марджі, підходячи до неї ззаду.
Евелін швидко обернулася, глянула на неї здивованими очима. Інші ліниво подивилися на Марджі, одна з дівчат припинила щось шепотіти з-під руки до другої та хихикнула. Марджі спалахнула, щоки їй зробилися червоними й гарячими, це було зворушливо. Серце впало кудись у шлунок.
— Що ти робиш?
— Ми збираємось піти погуляти, — відповіла Евелін так, ніби про все вже було домовлено, наче вони з Марджі обговорили це кілька хвилин тому.
— Але… — почала Марджі й одразу зрозуміла, що не знає, що сказати. Що сталося, Марджі? Ти уявляла, що, покинувши корабель, Евелін в одну мить стане іншою? Сподівалася, що й ти станеш іншою тут, у Європі, такою, яку Евелін не лишатиме саму при першій можливості? Її охопив болісний смуток, що вони завчасно спланували це все. Ось чому Евелін спитала назву готелю; а не тому, що її хоч трохи цікавила подорож, вона хотіла сказати своїм друзям, де її можна буде знайти.