Думка бігла швидко, спокійно, з тою самою тихою радістю: «Він може вибрати одне з двох. Або спробувати знову добратися до рову, або ухилятися від мене, бігати навколо дому, аж поки один із нас дістане кулю. І цей рів — по його бік халупи». Ґрімм вирішив діяти негайно. Щодуху побіг за ріг, з-за якого тільки-но вигулькнув. Повівся так, ніби був під захистом магії чи Божого промислу або ж наперед знав, що Крістмас не стане там ждати з пістолетом. Не спиняючись, оббіг наступний ріг.
Тепер він був біля рову. На півкроці спинився й завмер. Над тупим холодним неоковирним пістолетом його обличчя променіло ясним неземним світлом, як у янголів на церковних вітражах. Не постоявши й миті, знову рушив, так само спритно й рвучко, по-сліпому скоряючись якомусь Гравцеві, що пересував його на Шахівниці. Ґрімм побіг до рову. Почав був спускатися крутосхилом, та завадили кущі. Вхопившись за них, обернувся й побачив, що між землею й підлогою халупи — більш як півметровий просвіт. Раніше, поспішаючи, не помітив цього. А тепер зрозумів, що Крістмас має перевагу. Що весь час стежив за ногами переслідувача під домом. «Молодець», — сказав Персі.
Його трохи протягло схилом, перш ніж вдалося зупинитися й знову подертися вгору. Здавалося, що Ґрімм невтомний, створений не з плоті й крови, немовби Гравець, що рухав ним, як пішаком, додавав йому духу. Не затримуючись, на тому ж пориві, який виніс Ґрімма з рову, він уже біг далі. Оббіг халупу саме вчасно, щоб устигнути вгледіти, як Крістмас за якихось триста кроків звідси перескочив через огорожу. Переслідувач не стріляв, бо втікач кинувся бігти через садок просто до будинку. На бігу Ґрімм побачив, що Крістмас стрибнув на задні сходи й ускочив у дім. «Ага, — сказав Ґрімм. — Це ж оселя пастора. Оселя Гайтавера». Не сповільнившись, він обминув дім і побіг до вулиці. Машина, яка обігнала його й загубила, тепер повернулася й була там, де їй належало бути, там, де побажав Гравець. Без жодної Ґріммової команди вона спинилася, з неї вийшло троє. Не сказавши ні слова, Персі обернувся й кинувся через подвір’я до будиночка, де жив самотою зганьблений священик, і ці троє увірвались услід у передпокій і зупинилися, принісши з собою в затхлий келійний присмерк дещицю сонячного сяйва, жорстокого, літнього, покинутого на просторі.
Ця безсоромна жорстокість променіла, пройнявши їх. Осяяні нею, немовби з-під німбів жаріли їхні лиця, коли ці люди нахилилися над Гайтавером, обличчям якого текла кров, і звели його на ноги в передпокої, де перед тим священика звалив ударом на підлогу Крістмас, вбігши в житло, звівши озброєні сковані руки, повні сліпучого сяйва, як блискавиці у мстивого розлюченого бога, що вершить суд. Непрохані гості підтримували господаря попід пахви.
— У котрій кімнаті? — спитав Ґрімм, трусячи його. — В котрій він кімнаті, старий?
— Панове! — сказав Гайтавер. І гукнув: — Люди! Люди!
— У котрій він кімнаті, старигане?! — гаркнув Ґрімм.
Переслідувачі підтримували пастора. У темному передпокої, після осоння він, із лисою головою, з великим блідим обличчям, залитим кров’ю, теж був жахливий.
— Люди! — гукнув він. — Вислухайте мене. Він був тут цієї ночі. Був зі мною в ніч убивства. Богові присягаюся…
— Ісусе Христе! — крикнув Ґрімм чистим гнівним голосом, як у молодого проповідника. — Невже ж усі попи та старі діви в Джефферсоні позаголювали задки перед отим жовтопузим курвим сином? — І, відштовхнувши старого, метнувся далі.
Здавалося, він тільки й чекав, коли його скерує Гравець, бо з тою ж непомильною певністю відразу побіг на кухню, до дверей, вистреливши мало не раніше, ніж побачив перекинутий на бік стіл, за яким у кутку скулився втікач, і на ребрі стільниці — сяючі, блискучі руки. Ґрімм випустив у стіл усі кулі з магазина, і згодом хтось показав, що ці п’ять пробоїв можна накрити складеним носовичком.
Але Гравець ще не закінчив свого. Підійшовши до кухонних дверей, інші побачили, що стіл відсунуто набік, а Ґрімм схилився над тілом. Наблизившись, щоб подивитись, у чому річ, зауважили, що жертва ще жива, а коли побачили, що робить їхній верховода, один із них придушено зойкнув, заточився на стіну й почав блювати. Тоді й Ґрімм відскочив назад і жбурнув через плече закривавлений м’ясницький ніж.
— Тепер ти навіть у пеклі не чіплятимешся до білих жінок, — сказав він.