— Візьміться за нього, — спокійно сказала вона. — Незадовго сюди нагодяться копи. Знають, де його шукати.
Напевно, Джо взагалі не почув цих слів, як і верещання офіціантки: «Сам мені сказав, що він нігер! Розсучий син! Задурно грав мене той чорносракий виплодок, ще й клопоту з копами-селюками наробив! На танцюльках у селюків!» Напевно, чув тільки завивання вітру, коли, погойдуючи рукою, ніби й досі стискав стілець, кинувся на двох чоловіків. Очевидно, навіть не спостеріг, що ці двоє вже рушили до нього. У якомусь несамовитому захваті, як у нерідного батька, сам налетів на незнаний кулак. Напевно, не відчув ні першого, ні другого удару, хоч незнайомець двічі влучив в обличчя. Джо впав і застиг, лежачи навзнак, як той, кого недавно звалив. Не знепритомнів, очі розплющені й мирно дивляться на цих двох. В очах нема нічого — ні болю, ані подиву. Джо не міг рухатися. Лежав із виразом глибокої задуми, споглядаючи двох чоловіків і біляву жінку, й досі непорушну, гладку й лощену, як лита статуя. Мабуть, не чув голосів, а якщо й чув, то вони важили не більше, ніж сухе, рівне дзумчання комах за вікном.
— Обгидив, сука, таку малину, а я все життя про неї мріяв.
— Хай не водиться з курвами.
— Не втримається. Одна з таких його й народила.
— Він справді нігер? Щось не дуже схожий.
— Таж сам признався Боббі вночі. Гадаю, що вона ще далеко не все знає про нього. Ці сільські виродки можуть бути ким хоч.
— А ми перевіримо. Побачимо, чи чорна в нього кров.
Лежачи тихо й мирно, Джо бачив, як нахиляється незнайомець, підводить йому голову з підлоги й знову б’є в обличчя, цього разу коротким, різким ударом. За мить Джо злегка лизнув губу, як дитина ложку. Бачив, як вдруге замахується рука. Але не вдарила.
— Досить. Їдемо до Мемфіса.
— Ще разочок прикладуся.
Джо лежав і дивився на руку. Поруч незнайомця став Макс і теж нахилився.
— Треба пустити ще більше юхи, щоб знати напевне.
— Еге ж. Хай не переймається. Оце йому теж задурно.
Рука не вдарила. Білявка теж тут була. Вхопила незнайомцеву руку за зап’ясток.
— Досить, я сказала.
Розділ 10
Не журячись, знаття пам’ятає тисячу диких, безлюдних вулиць. Відбігають від тої ночі, коли він лежав і чув, як завмерло відлуння останнього крику, як востаннє гримнули двері (втікачі навіть не загасили світла), а він усе лежав тихо, горілиць, розплющивши очі, і лампочка над ним палала болючим немиготливим жаром, немовби вимерли всі люди в домівці. Джо не знав, чи довго він так пролежав. Узагалі не думав і не страждав. Мабуть, відчував десь усередині себе розірваний провід між волею й чутливістю — два оголені, роз’єднані кінці чекають, поки їх з’єднають, сплетуть, щоб знову можна було рухатися. Вже наприкінці тої підготовки до від’їзду втікачі раз у раз переступали через нього, як ото люди, покидаючи оселю назавжди, переступають через непотріб, що його вирішили залишити. «Гей Боббі гей лялюсю ось твій гребінець що ти забула а ось грошики нашого Ромео Господи він мабуть попутно обчистив касу недільної школи тепер вони належать Боббі ти що не бачив він сам їй віддав бачили таку широку натуру ну й гаразд збери їх дитинко можеш їх вважати погашенням кредиту подарунком на пам’ять чим хоч ого вона їх не хоче диви-но яка ото горе-лишенько ми ж не можемо залишити їх отут бо підлога струхлявіє і ямку зроблять та вже зробили одну яму якраз на його зріст на зріст будь-кого гей Боббі гей ціпонько їй-бо я візьму їх для Боббі а дзуськи тобі я хотів сказати що візьму половину для Боббі гей ви паршивці не чіпайте їх навіщо вам це ж його гроші Боже мій а йому навіщо він же не тратить грошей і не потребує їх спитай у Боббі чи потрібні йому гроші він задурно дістає те за що ми платимо облиш їх я сказала та йди ти тут всього п’ять чи шість баксів на рило». Тоді над Джо схилилася білявка, й він спокійно дивився, як вона задирає спідницю, виймає з-під панчохи пласку пачку банкнот, відділяє одну з них і впихає в годинникову кишеню його штанів. І ось вона зникла. «Ходімо забираймося звідси ти сама ще не готова маєш ще запакувати це кімоно застібнути сумку й знову напудруватися принеси мою торбу та капелюшок та йди ж візьми Боббі й решту сумок сідайте в машину й чекайте нас із Максом думаєте я вас тут залишу одного чи другого щоб ви й останнє в нього відібрали ану вимітайтеся звідси».