— Якщо вам потрібна тільки їжа, ви її знайдете, — дуже сухо та спокійно, низькуватим голосом сказала жінка.
Розділ 11
При свічці, у м’якому світлі, що сіялося згори на м’яке тіло жінки, готової до сну, їй можна було дати трохи більше тридцяти. Побачивши її за дня, Крістмас вирішив, що їй за тридцять п’ять. Згодом вона сказала, що всього сорок років. «Це може означати як сорок один, так і сорок дев’ять, залежно від того, як вона це вимовила», — подумав він. Та сталося це не в першу ніч, і не в наступні. Багато ночей минуло, поки ця жінка призналася, принаймні, скільки їй років.
Вона взагалі небагато розповідала. Розмовляли вони мало й мимохідь, навіть після того, як Крістмас став учащати у ліжко старої діви. Подеколи йому здавалося, що вони ніколи не говорили, ніколи не зналися. Немовби її поділено надвоє: з одною він час від часу бачився вдень і перекидався словами, які нічого не означають, бо не для того служать і не для того призначені; з другою він лежав уночі, не бачачи її й не балакаючи з нею.
Навіть через рік (Крістмас уже працював на деревообробній фабриці) він бачив її вдень у суботу після обіду і в неділю або ж тоді, коли заходив на вечерю, яку готувала ця жінка й залишала на кухонному столі. Час від часу бувала на кухні, але ніколи не залишалася там, коли він їв, а в перші чотири чи п’ять місяців Крістмасового проживання в халупі зрідка зустрічала його біля заднього ґанку. Тоді вони стояли хвилину-другу й вели мову, як незнайомі. Завжди стояли, вона в одній із своїх незліченних чистих бавовняних домашніх сукенок, деколи в селянському капорі, він же — у чистій тепер, білій сорочці та в діагоналевих, щотижня прасованих штанах. Ніколи не сідали побалакати. Лише раз він побачив, що ця жінка сидить, коли заглянув у вікно на першому поверсі. Сиділа й писала. Через рік він, не цікавлячись, зауважив, скільки пошти вона одержує та надсилає, а щодня, в певний час перед обідом, засідає за піднищене, подряпане бюро в одній із майже нежитлових бідно умебльованих кімнат на першому поверсі й знай пише. Виявилося, що одержує вона ділові й особисті документи з п’ятдесятьма різними поштовими штампами, а відсилає ділові, фінансові та релігійні поради директорам, викладачам і опікунам, практичні й особисті поради молодим студенткам і навіть випускникам доброї дюжини негритянських шкіл і коледжів на Півдні. Інколи відлучалася з дому на три-чотири дні, і хоча Крістмас на бажання міг бувати в неї щоночі, та минув рік, поки він дізнався, що під час відлучень вона відвідувала школи й вела бесіди з учителями та учнями. Її ділові справи вів правник-негр із Мемфіса, член опікунської ради однієї з міських шкіл. У його сейфі, крім її заповіту, була ще написана нею власноруч інструкція про те, що робити з її тілом після смерті. Довідавшись про це, Крістмас зрозумів, чому так ставиться до неї місто, причому знає воно ще менше, ніж він сам. «Значить, мене тут не тривожитимуть», — сказав він сам собі.
Одного дня Крістмасові спало на гадку, що господиня ні разу не запросила його в сам дім. Він жодного разу не бував далі кухні, куди вже заходив самовільно, ошкірюючись і думаючи: «Хазяйка не посміє не впустити мене сюди. Гадаю, вона це знає». Ніколи не заходив сюди вдень, хіба лише для того, щоб забрати страви, які вона готувала й залишала на столі. А коли забирався в дім уночі, то робив це так, як першого разу; почувався злодієм, грабіжником, навіть підіймаючись до спальні, де чекала ця жінка. Навіть після року йшов до ліжка так, ніби щоразу мав покрадьки відбирати їй цнотливість. Неначе кожна ніч ставила його перед конечною потребою знову позбавляти її того, чого давно вже позбавив або ж не зумів і ніколи не зуміє це зробити. Часом він так про це й думав, пригадуючи її тверде, без сліз і жалю, майже чоловіче піддавання. Духовна самотність, так довго непорушна, що її ж таки інстинкт самозбереження нею пожертвував. Фізично втілена в чоловічу силу і стійкість. Роздвоєння особистості: з одного боку — жінка, при першому погляді на яку у світлі свічки (або й при першому звуку щораз ближчих ніг у капцях) перед Крістмасом на мить, як освітлений блискавицею краєвид, відкрились обрії безпечного прихистку та вигідного зв’язку, якщо вже не насолоди; з другого ж боку — по-чоловічому розвинені м’язи й чоловічий склад характеру, виплеканого спадковістю та оточенням, і з цим Крістмас мусив битися до смертної години. Не було жіночого вагання, не було соромливості, яка приховує очевидну похіть і намір кінець кінцем піддатися. Здавалося, ніби Крістмас боровся фізично з іншим чоловіком за щось таке, що для жодного з них не мало цінності, за яке вони змагалися тільки задля принципу.