І ще – саме через виховательку Лілі, ще у садочку, Наталка й почала боятися міліції…
Якось до іграшкового магазину привезли набір дитячого посуду. І Наталка випросила у мами, аби та їй купила.
– Я буду варити лялькам їсти! – казала Наталка. – У мене вже є плита, є ліжечко, є коляска, хатка є, а посуду – ще немає!
– Ну, добре, добре, якщо не дуже дорога, то підемо й купимо! – пообіцяла їй мама.
Із магазину Наталка радісно несла в руках й тулила до себе картонну коробочку із крихітними пластмасовими тарілочками, каструльками, сковорідками, чайничками й чашечками. Вдома, розклавши все те добро у себе в кімнаті, не могла ним натішитися.
Та треба ж було, щоб якраз саме такий посуд закупили тоді й для дитячого садочка!
В ігровій кімнаті, розклавши по підлозі речі, діти гралися у те, що кому подобалося.
А наступного дня вихователька Лілі зібрала у спальні всіх дітей і, примруживши очі, солодко запитала:
– Дітки, а у кого з вас вдома є ось такі синенькі іграшкові кружечки?
Наївна Наталка радісно застрибала:
– У мене! У мене є точно такі!! – похвалилася.
– А-а-а-а? – спустила усмішку з губ вихователька. – Он воно що?! Ось хто у нас злодійка! Це ти, Наталко? Ми скрізь шукаємо, думаємо – хто ж це украв у садочку кружечки, а це ти украла?! І як же ж тобі не соромно було красти!
– Я не злодійка! – злякалася Наталка.
– Як це – не злодійка? Ти тільки що зізналася, що вкрала посуд! А ми й не придумаємо, хто ж це б міг украсти.
– Я не крала! – спробувала Наталка захищатися. – Мені моя мама такий же купила…
– Ну так, купила, – сміялася Лілі. – Щоб завтра ж, Наталко, була мені кружечка! Якщо не принесеш, то по тебе приїде міліція і забере в тюрму!
– То моя кружечка! – вже й плакала Наталка, а ще – їй було дуже соромно, і вона боялася, щоб не сісти в тюрму, як злочинець. – Я його не крала… Не віддам!
– Ну, якщо так, – сказала вихователька, – якщо не хочеш сама зізнатися, що це ти украла, якщо не хочеш вкрадену кружечку сама назад до садочка повертати, то я зараз же викликаю міліцію, і тебе заберуть до тюрми! Там тебе, Наталко, посадять в клітку разом із бандитами, будуть бити палицею по руках, і ти ж все одно кружечку віддаси! Чи ти спершу хочеш сісти до тюрми?
– Не хочу… – Наталка повірила виховательці, і ще – добре пам’ятала про страшне й холодне горище. – Я не хочу в тюрму. Але кружечку я не крала, то моя…
– Діти! Ви чули, як Наталка сказала, що вкрадена кружечка у неї вдома? – розвернулася Лілі до дітей.
На Наталчине щастя, ще в однієї дівчинки теж був удома такий же іграшковий посуд, як у садочку, і в неї теж вдома була своя синя кружечка. Тому коли в обід всі діти спали, Наталка не сама боялася міліції. Удвох із Ларисою вони налякано визирали з-під своїх ковдр у велике вікно.
Наталка на все життя запам’ятала те велике вікно у спальні! Із нього було гарно видно асфальтову дорогу, дерев’яну кольорову хвіртку, через яку кожного ранку діти за руку з батьками заходили у двір, пам’ятала алейку до дверей.
І треба ж було такому статися, що саме в той час під ту хвіртку й справді під’їхав міліцейський бобик!
Лариса накрилася з головою. А Наталка заверещала і – втратила свідомість…
Наступного ранку Наталка удвох із мамою зайшли у магазин, і там мама таки купила ще один набір синього іграшкового посуду. Бо Наталка плакала й навідріз відмовлялася віддавати в дитячий садочок свої кружечки.
– Це мої! А вихователька тепер подумає, що я їх украла! Я не крала! – просилася вона у мами. – Не купляй!
– Віддамо, нехай відчепляться! – платила Марійка гроші. – Хай Лілі Карлівна вдавиться тими кружечками!!!
Якось попросилася Наталка після обіду у виховательки до туалету.
– Йди сама, на вулицю! – і Лілі дала до рук шматок старої газети.
У дитячому садочку був надвірний туалет. То була довга, побілена вапном холодна і смердюча кам’яниця, із цементованою підлогою; у тій підлозі були видовбані три круглі дірки, увесь час густо присипані їдкою хлоркою.
Ще теплої пори року від того туалету навсібіч розповзалися темно-сірі хробачки, схожі на циліндрики, із довгими тонкими хвостиками. Часом діти любили збирати тих хробачків у жмені і рахувати, в кого більше… Пізніше Наталка дізналася, що то були личинки мух, і що заводяться вони у нечистотах.
Звичайно, Наталці можна було б дати горщик, але тоді довелося б виховательці самій його виносити і мити, бо нянька саме поралася із посудом, через те Лілі й відправила маленьку Наталку саму надвір.