Надворі розігралася метелиця. А у хаті було дуже тепло, тож Марійка, як була тільки в одному платті, так і вчепилася руками в підвіконня, та й вистрибнула в холодний сніг; ноги обпік лютий мороз, але назад вернутися Марійка не могла. Побігла вона городами попід межу, де було снігу менше, до тої хати, де ще світилось, та й постукала у вікно. Відчинились двері, незнайома жінка Марійку спочатку впустила до веранди, розпитала, хто і що, а далі завела в свою хату й поклала спати на дивані.
– Оце такі ті чоловіки… – одне казала. – Усі такі, не тільки твій, щоб знала. Одним війна повідбирала розум, іншим репресії й колгоспи. Колись так не було, а тепер – неначе подуріли!
– Знаю…
А на ранок, тільки розвиднілося, Марійка вже й схопилася на ноги та й побігла назад – треба ж було свиню на базар везти!
Зайшла Марійка до свекрушиної хати, усе згадала – і з ляку потерпли ноги. От вона й сховалася у коморі, стала слухати, що будуть говорити.
– Ведмедище ти проклятий! – кричала Рузя на свого чоловіка. – Виродив таке ж, як і сам! – А тоді до сина: – Шукай тепер, Іване, жінку!
– Де буду її шукати? Може, піти й до міліції заявити?
– Я тобі зараз як заявлю! Сміття із хати не винось, затямив? Вона далеко не пішла.
– Хай тільки я узнаю!.. Я їй усі патли повириваю! Ще хай трохи почекаємо, а тоді…
– Ти спочатку дочекайся!
– Як ще через півгодини не буде, то я за себе не ручаюся!
От Марійка із комори й вийшла.
– А де це ти, потіпахо, була?! З ким по селу волочилася?! – кинувся Іван до неї з кулаками. – Ви ж бачите, мамо, вона гуляща! А людям каже, що я марно її б’ю! У-у-у, зараза така!
– Я ночувала… Тут жіночка одна живе, вона прийняла мене до себе, бо ти ж почав битися… Мені твоя мати вікно відчинила й сказала, щоб я тікала… Мамо, ви скажіть!
– Так, це я їй втекти сказала!
Якраз на той час приїхав машиною друг Іванів, а разом і кум, Михась, мав везти м’ясо й сальтисони на базар. Іван при кумові скандалу робити не став; зібралися всі – й мирно поїхали на базар.
А на могорич попросив Іван кума до себе на квартиру; випили за вечерею дві пляшки горілки на двох, і Михась ліг спати, притому на єдиному у квартирі ліжку.
А Іван свою молоду жінку до ранку при зачинених дверях у туалеті подушкою душив і викручував їй пальцями шкіру на литках, і плювався в лице, і обзивав гулящою.
– Поїду, бо моя Іринка в міліції мене почне шукати! – зачинив аж уранці Михась за собою двері.
Через два тижні після того Іван загадав їхати до своїх батьків на Різдво. Марійка аж зраділа:
– Я ж так люблю кутю!
– О! Моя мати варить добру кутю, от поїдемо – ти покуштуєш! – пообіцяв Іван.
Це вже вони саме вкотре замирились.
Як же приїхали Іван із Марійкою до свекрів-батьків і зайшли до них у квартиру, то побачили таку картину: серед кухні валялися ложки, побите скло, а ще скрізь у коридорі було розлито помиї й хрустіли черепки. А в кімнаті на ліжку лежав уже присмирнілий – чи не міг від горілки сам устати – Іванів тато, і над головою у себе ще вимахував кулаками. Мати ж, розхристана й захекана, із чималою червоною «квіткою» під оком, вже била його мокрим рушником по голові. Було видно, що буря щойно відшуміла і Рузя мала перемогу.
– О! Це у нас так завжди на Різдво! – сказав Марійці чоловік. – Ходімо краще в гості до кумів, бо тут ми куті сьогодні не наїмося.
Перелякана Марійка, в оберемку із малою дитиною, замість святкувати у теплі, брела поночі містом й усе промовляла до Івана:
– Це ж яке у тебе з таким батьком тяжке життя було! – жаліла.
– Аби ти знала!..
Вже в кумів вони гарно погуляли і таки справили Різдво. Хрещений тато на радощах подарував Ігореві із нагоди свята повнісіньку свиню-копилку грошей, на що його жінка надула губи. І коли Іван із Марійкою збиралися додому, почули таке:
– Це уже останній день, що ми разом! – кричала Іринка. – Бо назавтра точно понесу у загс заяву, будемо розлучатись!
– Через що?!
– А через твою щедрість! Мені набридло, що ти всім годиш, віддаєш останнє! Нащо віддав свиню?
– Це ж хрещеник, – виправдовувався Михась.
– А я – твоя дружина! Ненавиджу, скотюго!
Іван був такий вражений почутим, що пообіцяв Марійці ніколи більше й пальцем її не чіпати.
І вона йому повірила!
Але після Різдва, вже вдома, Іван Марійку таки побив…