Чомусь ніхто із дорослих тоді не втишив і не спинив Наталку, ніхто й не спробував вгамувати її вселенське дитяче горе. А у Наталки потьмарилась свідомість і тріснула душа…
Вона ще довго ходила, немов у сні, і аж до повноліття марила бабунею. Тому й дитину свою назвала на честь неї.
Усю вагітність Наталка гордо носила свій живіт і дуже ним пишалась.
І навіть коли стояла в довгій черзі, а люди хотіли пропустити її вперед, дивувалася – це ж для чого? «Хіба ж це важко – носити в собі дитину?» – думала Наталка.
Геть неважко!
Як їхала в автобусі – стояла з усіма і тільки дивувалася на винуваті й скрадливі погляди тих, що займали місце.
Була ще дуже молода!..
Навіть у переддень пологів поїхала на велосипеді через поле у сусіднє село до тітки, і великий живіт зовсім не був їй тягарем.
Вона уже тоді так сильно любила своє дитя, що віддала б йому кожен закуточок свого тіла!
Того вечора, перед пологами, зварила Наталка гречаний суп, але сама їсти чомусь не сіла. Вирішила скупатися. У залізну балію налляла води й вляглася, як могла, на саме дно, виставивши черепахою ноги й руки.
Вимившись, зайшла до хати й стала розчісуватися коло дзеркала. Як раптом з-під халата закрапала їй на дощану підлогу вода із купелі!
– Ой, із мене вода біжить! – вибігла на вулицю Наталка, бо від когось чула, що перед пологами «має бігти вода».
– Що, болить? – сполошилася свекруха. – Дуже тебе болить? Де болить?
– Наче й не дуже… – дослухалася Наталка до свого тіла.
– Денисе, сину! Швидко біжи по батька, нехай везе у пологове!
Свекор Наталчин був водієм грузовика і в той день перевозив на колгоспний тік зерно.
Як виїжджали поночі із глухої сільської вулички, зустрілася їм навперейми жінка.
– Буде дівчинка! – «наворожив» Денис.
По дорозі у Наталки вже нічого й не боліло. Та чи й боліло до того – вона була не певна: просто налякалась? Але повертатися додому було запізно.
Зайшли у лікарняний передпокій.
– Ну що, Наталко, передаю тебе в турботливі й надійні руки лікарів. А мені… Ми тепер поїдемо додому: батько цілий день крутив руля, йому треба відпочити, – сказав Денис. – Ти тут тримайся, а я приїду рано-вранці.
– Гаразд, їдь, – дозволила йому Наталка. Почувалася звичайно і навіть рада була, що ось-ось стане мамою.
Денис вийшов в одні двері, а в інші зайшла медсестра.
– Чого сидиш? – оглянула вона з ніг до голови Наталку. – Скидай із себе одяг, – і знову вийшла.
Коли повернулася, Наталка стояла зовсім гола, її тіло били дрижаки.
– А це чого ти стоїш в трусах? – здивувалася медсестра.
– Я… а хіба не можна зостатися хоч в трусах?…
– Як робила дитину, так і родити будеш! Чи ти думала, що попала тут на курорт? О! Тут тебе, дорогенька, так закрутить, що й не до того буде! Скидай швидко, лягай на кушетку і розсувай ноги!
– Для чого? – боязко роззиралася Наталка по кімнаті.
– Буду клізму ставити!
– Навіщо?
– Щоб… Бо у нас є такі хитрі жінки! Спочатку віднікуються від процедури, а мені тоді прибирай за ними! Зрозуміла?
І Наталка, переборюючи сором, стала коліньми на холодну церату…
– Ну все, а тепер іди он у ті двері, я тебе покличу! – показала медсестра на синю кахляну стіну.
– А вдягнутися можна?
– Нічну сорочку хіба можеш одягнути!
Саме тоді вперше Наталка й відчула свій породільний біль!
Хапаючись руками за холодний кахель, тихо застогнала. Якою ж скривдженою й одинокою вона тепер була! Зовсім сама, довкруж витали неприємні лікарняні запахи, під ногами зчовганий цемент, над головою грушка лампи надто яскраво висвітлювала руді патьоки по вогких і прицвілих стінах, із поламаного бачка із шипінням у безвість текла вода.
Здалося, що минула вічність…
– Все? – нетерпляче заглянула медсестра у напівпрочинені двері. – А тепер гайда бритися! Лягай на койку! – показала на стару кушетку, накриту білим запраним простирадлом.
– Я вже підготувалася… – зізналася Наталка.
– Знаю, як ти там підготувалась! Всі ви до мене приходите готові. А тоді як лікар буде шити, я матиму що слухати! Лягай!
– А нащо шити? – здивувалася Наталка.
– Як це – нащо?! Коли при пологах матимеш розриви, треба буде тіло зшити. Чи ти як думала? О, це тобі не шури-мури! – недобре засміялась.
І на мить здалося, що медсестра їй за щось помстилась…