– Ні.
– То вона поставить завтра! Йди й відпочивай!
А на ранок Наталка не змогла сама встати з ліжка – не мала сили. Годувати дитину їй допомагала все та ж медсестра-практикантка.
– Таню, чого ж ти вчора не сказала, щоб мені хтось крапельницю поставив? – спитала у неї Наталка.
– Тю?! – здивувалася Таня. – Хіба я не ясно тобі пояснила!
– Мені крапельницю так ніхто і не поставив, а мені погано… Дуже погано…
– Бо треба було ще трохи потерпіти! Я б поставила!
– Поглянь, у мене руки спухли, – закотила Наталка рожеві в горохи рукави, а там, на згинах, були криваві рани – сліди від вчорашніх ін’єкцій.
Таня відвела погляд і пхикнула:
– Нетерпляча!
Потім приїхала мати.
– Мамо, мені зле, – шепотіла Наталка спаленими губами, – гукни лікаря, нехай мене огляне.
– Я дуже поспішаю на роботу, відпросилася тільки на одну годину, щоб вас провідати! Та й ти ж тут на місці, невже лікар сам не знає, що робити?
Мати поїхала, Наталка знову залишилась сама…
Їсти їй зовсім не хотілось. До лікарняної їдальні Наталка не ходила, а те, що приносила санітарка, так і залишалося стояти на столі, аж поки не приходила інша чергова й не приймала. Натомість ставила нове. Наталка хіба пила теплий чай – та й то через силу: аби у грудях прибувало молоко.
– Ти ще тут лежиш?! – якось до боксу зайшов Казанцев і, здавалось, здивувався.
– Мені погано…
– Температуру міряєш? Вранці скільки набігло?
– Вже під сорок…
І ще раз мусила Наталка вибиратися на крісло.
– У мене там дуже болить… Шви ж хоч не розійдуться?
– Не розійдуться! – пхав у неї холодне дзеркало Казанцев.
А потім він чомусь її покинув, мовчки вийшов, і на кріслі Наталка лежала сама, дивилася у вікно, там тихо йшов дощ, було видно тільки небо. За кілька хвилин разом із Казанцевим прийшла ще й синьоока Людмила, і вони вже вдвох терзали Наталку. Вона чула, як кров бігла з неї теплими патьоками, ставало холодно.
– Я замерзла… – попросилася Наталка. – Болить…
Казанцев чомусь мовчав. А Людмила важко зітхнула:
– Ой, дитино, є тут чого замерзнути. Злазь із крісла і йди в палату. На ось, тримай, – дала вона згорнуту вдвоє пелюшку, – клади її поміж ноги.
І як ішла коридором, чула, що між ногами ллється і ллється тепла кров. «Що вони мені зробили?» – думала Наталка.
Зайшла в палату, лягла на ліжко. Почала кричати дитина, але Наталка не мала сил до неї встати. Дитина кричала й кричала, у Наталки боліла голова. Вона над силу зіп’ялась на ліжку, хотіла вже когось гукнути, щоб підставили до грудей дитину… І тут в палату зайшов Казанцев.
– Наталко, – чомусь сказав незвично лагідно. – Так уже сталося, що у тебе тепер… сепсис, зараження крові. Твоя матка тепер схожа на мочалку, яка випускає у кров отруту. І коли тобі холодно – отрута виходить у кров…
– Мені й тепер дуже холодно, – заплакала Наталка.
– А ти хочеш, щоб усе це якнайшвидше скінчилось? Хочеш одужати й поїхати додому? Ось і дитина твоя плаче, а вдома ж тобі, певно, хтось допомагає за нею доглядати?
– Хочу…
– Ну, тоді треба зробити операцію, – сказав Казанцев. – Тобі треба видалити матку, і температура відразу ж спаде. Бо в іншому разі…
– То вирізайте… – просила Наталка.
– Але у тебе вже більше ніколи не буде дітей…
– І не треба більше! Я ніколи вже не хочу пережити такого знову!!!
У ліжечку аж заходилася плачем дитина, її треба було перемотати й погодувати. Але Наталка вже не спала кілька днів, її морозило і болів після огляду живіт, витікала кров…
– Ну, тоді тобі треба підписати ось цю заяву, – підставив дрібно списаний аркуш Казанцев. – Зараз медсестра зробить укол, ми викличемо твого чоловіка, щоб він посидів із дитиною.
– Це ж не дуже довго? – спитала Наталка.
– Ні, не надовго, – пообіцяв Казанцев.
Тому Наталка й підписала той папір, не знала, що тим навіки відмовилася від усіх своїх ще ненароджених дітей, які могли б колись ще й народитися, якби не…
Казанцев кудись пішов, а вона спробувала підвестися, щоб підійти до дитини, але до палати зі шприцом у руках увійшла медсестра-практикантка.
– Таню, це ти будеш робити мені ін’єкцію?!
– Так, я! Наставляй руку!
– Ні, нехай мене уколе хтось інший, я тобі руки не дам!
– Як хочеш!
Практикантка вийшла за двері й швидко повернулася з іншою медсестрою.