– Мені було п’ятнадцять, а їй тринадцять! – Денис ще й похвалився.
– А у нас любов ще й досі! – поцілувала Наталка замурзану дитину, і… пошкодувала, бо на Олегове обличчя раптово опустилась тінь.
– Нема тої любові! – відразу ж посмутнів і свекор. – Нема…
– Нєт любві – одін только голий сєкс! – сказав Олег.
І Наталчин свекор його підтримав:
– Яка то любов? Вийшла ти, Наталко, заміж за Дениса, бо хто б тебе у селі другий взяв? Ото хто брав, за того ти й пішла. Яка там любов!
– Що?! – Наталка не стрималась і мимовільно вибухнула на образу. – Мене ніхто не брав?!
– А хіба у тебе були, крім Дениса, хлопці?
– Та я ж його з армії чекала!
– Чекала, бо ніхто тебе не брав! А якби були брали, то…
– Нащо ви таке кажете?! – скипіла Наталка. – Я не в сорок, а у сімнадцять років заміж йшла!!!
Олег же сидів, задоволено слухав і весело підморгував Денису, настрій у нього покращився. Зате ж Наталці стало чорно.
– Оженила Дениса на собі! – не зважав на те і торочив далі свекор. – Він через тебе ніде й не вчився!
– То це через мене Денис не вчився?!
– А через кого ж?! Любов вона якусь придумала!
– Та пашлі ви, тату… Самі знаєте куди! – вигукнула Наталка те, що зринуло на думку.
– Що?! – підскочив, як ужалений, Олег. – То ти, падло, будеш мого батька посилати?! Що ти таке?! – і кинувся на Наталку з кулаками.
– Тихо, тихо, Олег! – заступив її Денис плечима.
– Вези її додому! Щоб я її більше і на очі не бачив!!! Падло таке!
А Наталчина мати? Вона опустила низенько голову…
– Ходімо, Наталко, – показав Денис на бортову машину.
– Ні! – забігав по картоплі туди й сюди Олег. – Нехай вона картоплю вибирає! Додому з батьком поїду я, у своїй машині. А ви оставайтесь і вибирайте, а тоді разом із картошкою приїдете! Ходімо, батя, – повів Олег батька до свого «москвича».
– Наталко, ти хоч вранці на поле не приходь, – сказав уже в воротях Денис, винувато ховаючи очі.
Тієї ночі Наталка ночувала у хаті з матір’ю; Денис був у своїх батьків.
Але вранці, хоч і боліло їй все тіло, було ще й спечене на сонці, мати збудила Наталку затемна.
– Збирайся на город!
– Але там буде Олег… Та й Денис мені казав… – спробувала віднікатись Наталка.
– Ти знаєш, що будуть люди говорити в селі, як ти не підеш? Таж там свекруха налаштує проти тебе Дениса! Йди…
І Наталка запнулася низенько хусткою, прив’язала до велосипеда лопату, поїхала.
Зайшла до свекрів у ворота, а тоді піднялася на веранду, постукала у вікно. Із дверей вийшла свекруха.
– Ой!.. – змучено звела вона брови. – Там наш батько після вчорашнього лежить слабий… Нащо ти, Наталко, сюди прийшла?… – розвернулася і зникла в хаті.
– Што?! Да ти паскуда! Ти куріца поганая! Чого припьорлась?! – вискочив за матір’ю слідком Олег. – Ти моїх батьків покончать хочеш?! Як станеться щось через тебе із батьком чи матір’ю, то я тебе, як гадіну, уб’ю!
– Що тут таке? – вийшов із дверей сонний іще Денис.
– Да вот, полюбуйся, прішла… – показав Олег на Наталку.
– Чого ти й справді сюди прийшла? – Денис відвів очі вбік. – Треба було не йти.
– Поможу картоплю докопати.
– Йди додому…
– Я поїду з вами! – Наталка таки не відступала, бо в голові їй ще дзвеніли материні слова: «що ж люди скажуть».
– Я тебе в машину не візьму…
Як їхала Наталка зеленим «орльонком» через усе село, ще й під сідлом тарабанила лопата, обігнав її Олегів «москвич», обсипав рясно порохом.
А вона, дурна, душилася слізьми – та їхала!
Уже на полі відв’язала Наталка з-під рами лопату й пішла копати землю.
Денис із Олегом трималися окремо. Аж в обід вони нарешті сіли відпочити, взялися їсти кавуна, і Денис гукнув Наталку.
– Я не хочу, – втирала вона солоні потоки по обличчі – чи то від поту, чи від сліз.
– Навіщо їй той кавун? – реготнув Олег. – Бульдозери не їдять кавунів! – відверто знущався.
І Наталка не спиняючись скажено копала цілий день, без найменшого віддиху. А увечері впала обличчям на ріллю.
– Ось і справились! – потирав руки Олег. – Я ж казав, для чого наймати людей?! Стали втрьох – і вирили! Кидай, Денисе, Наталчин вєздєход в прицеп, клади його зверху на картошку!