– Де ми на свою хату візьмемо грошей?! Та й люди скажуть, що у нас є дві хати – у батьків, а ми ще й хочемо купляти третю?
– Та нехай люди кажуть, що хочуть! – просила Наталка. – Я так далі жити не можу! І сама теж не хочу… Може, підемо на квартиру?
– В селі – й на квартиру?! – дивувався Денис. – Це вже точно буде об що бабам язики чесати! Придумала ж таке!
А Наталка тоді так сильно хотіла своєї хати, що більше ні про що й думати не могла. Хотіла спокою…
– Якщо вже немає де дітися, то коли хочете – йдіть хоч би і до нас? – таки пропонував свекор.
Але свекруха була проти.
– Я, сину, не залізна! – хитала головою. – Я ще хочу пожити – Наталки сюди не приводь! А ти, як хочеш, то повертайся додому, тільки ж сам.
– Вертайся додому й живи! Досить тобі з’їдатися! – підтримав свекор.
А через місяць йшла Наталка із школи додому, і дорогою її перестріла тітка Ірка, свекрушина сусідка.
– Ну, як там воно, Наталочко, живеться?
– Та…
– Я все знаю, – роззирнулася тітка, чи хто її не чує, – я тобі зараз щось по великому секрету розкажу, тільки ж ти дивись, не проговоришся нікому?!
– Що таке? – не любила Наталка тітку Ірку.
– Це ж твій Денис, я знаю, тепер у своєї матері живе? Але ж він до вас з дитиною хоч приходить?
– Приходить…
– Так от! Вчора приходив до нас Олег і похвалився, що скоро вони Дениса від тебе назовсім заберуть.
– То він і так уже не в мене…
– Та ні, зовсім заберуть, не розумієш? Олег казав: «Вона йому щось поробила!» ну, це – ти понімаєш?… А твоя свекруха: «Ще такого не бачила, щоб так чоловік за кимось мучився! Дениса так і тягне туди, до неї!» А я собі тоді, Наталко, думаю: ну як це чоловіка не буде до жінки, до дитини своєї тягнути? Але собі мовчу, бо ти ж знаєш свою свекруху – візьме та ще й розсердиться? А тоді Олег ще й похвалився, що десь він якусь бабу-знахарку напитав – він же без кінця по тих бабах сам їздить, щось там собі відробляє. То мають наче завтра заставити й повезти твого чоловіка до тої баби, щоб оце вона від тебе його навіки вже відірвала! Бо ще, казала твоя свекруха, що у тебе недобрі очі, що це тільки через тебе наче у них у дворі порча, і корови не ведуться, відколи ви оженились, і…
– Нехай везуть… Перекажіть! Нехай везуть! – бризнула Наталка слізьми.
– Та твоя свекруха без кінця усім каже, що ти – відьма!!! – крикнула тітка Ірка навздогінці Наталці.
Може, й було б воно вже на краще, аби на тому й окошилось. Тільки ж…
На той час Денис таки одумався і напитував у селі для себе хату.
І хоч не рада вже й тій хаті була Наталка, і не любила вже Дениса, як спочатку. Але – як почула, що можуть вони нарешті бути незалежними від батьків і зберегти сім’ю…
Та й дитина дуже любила батька…
– Наталко, ходімо подивимося, я там хату для нас підшукав, – якось перед Покровою сказав Денис.
– Невже?!!! – Наталка аж підстрибнула від радості. Та Денис ту радість пригасив:
– Близько від моїх батьків, коли що треба – аби недалечко йти.
Хату допоміг вибрати Олег…
І подарували батьки на новосілля для Наталки із Денисом меблі – її мати віддала стару платяну шафу, старого зламаного дивана, залізне ліжко і старого стола із літньої кухні; свекруха дивана не дала, натомість виділила для онуки письмового стола із порозхитуваними шухлядами, книжкову етажерку без поличок – десь загубилися, і три «м’яких» стільці – в одному сидіння було відламане, тоненька дощечка з подертою тканиною ледве трималася на двох гвіздках…
Та й хата була добряче-таки стара – майже дев’яносто років.
Але це вже була їхня хата!
Якось Наталка мила підлогу на веранді. Проти самих дверей стирчали рідкі старі розхитані штахети. Наталка вийшла на вулицю викрутити ганчірку і побачила Олега, той спинив машину біля хвіртки.
– О?! Привіт, Олеже! – привіталася Наталка й рушила йому назустріч.
– Поклич Дениса, – спинив її Олег на півдорозі, відійшов понуро до машини.
Наталка повернулася у хату:
– Денисе, там Олег приїхав, тебе гукає. Не хоче йти на подвір’я.
А сама – кинулася швидко домивати у веранді підлогу.
Денис поки від сну розбуркався, поки із дивана встав…
Назад уже повернувся темний, наче ніч.
– Поїду я до матері… – буркнув до Наталки.
– Почекай! А що, хіба Олег до нас не зайде?
– Я поїхав!..
Денис повернувся пізно ввечері, і сам. Сів біля телевізора, мовчки дивився і сопів.