З поляками ми зустрілися натурально в колишньому єврейському кварталі, в одній із квартир кагального будинку, під яким — ритуальна лазня з миквою (цікаво, як вони користувалися нею, не маючи ритуально необхідного попелу червоної жертовної корови?).
Я полишив Юрка у кав’ярні поруч і сказав йому: «Вважається, що найбільш ранній з відомих нам фамільних портретів був написаний між 1400 та 1405 роками. На ньому у профіль зображена дочка Генріха IV англійського Blanche, яка в юному віці вийшла за Луї Баварського. Портрет дуже гарний, нині у Вашингтоні. Згадай за неї перед шабатом».
Старший з поляків розгорнув на столі принесений нами натюрморт й схилився над ним зі збільшуваним склом. Спочатку він здивувався, а тоді став старанно вдавати нудьгу й презирство.
З другим поляком дядько Петро теревенив за політику. Минулого тижня польський президент надіслав нашому відкритого листа, в якому пропонував посередництво в перемовинах між українською владою та українською опозицією. Дядько казав:
— Я запропоную йому посередництво між ним і його жінкою. Зрозуміло, чого нас зневажають американці. Людей, які добровільно відмовилися від ядерної зброї, не можна поважати.
Зрозуміло чому нас зневажають москалі. Людей, які терплять їхні військові бази в Криму, не можна поважати.
Але чому нас зневажаєте ви — поляки? Незрозуміло! Адже ви нічим не кращі за нас.
У вас вже ніколи не буде Пілсудського, а в нас завжди будуть гайдамаки.
— Отож! — зауважив поляк. — У вас завжди знайдеться, кому знищити вашу державність.
Старший поляк перегорнув картину й розглядав тильний бік. Нарешті він сказав:
— Можу дати панові сто тисяч доларів одразу або двісті п’ятдесять після продажу на аукціоні.
— За сто тисяч я в пана сам щось куплю, як є що цікаве, — відповів я, — а після аукціону мені потрібні дев’ятсот тисяч. І нехай пан радіє, же надибав таких лохуватих хлопів, як ми.
Ми торгувалися більш, ніж півтори години. Зійшлися на п’ятистах тисячах. Картину віддаємо завтра, але молодший поляк лишається в нас, доки старший не привезе грошей.
Уже темнішало, коли ми вийшли з будинку з миквою. Падав перший сніг.
— Нас надурили? — спитав я дядька Петра.
— Ми зробили лише перший крок на шляху до багатства, а наш мільйон уже зменшився вдвічі, — відповів він. — Воістину, людина завжди терпить збитки.
— Карл Маркс?
— Ні, Коран.
У кав’ярні, де ми лишили Юрка, було повно народу. Києво-львівський політик третього ешелону Дяківський презентував свою книжку «Естетика жебрацтва».
Колись він був телевізійним персонажем й авантюристом. Останні роки його призабули, але нещодавно він підрядився лаяти Ющенка й опозицію, тому його знову стали випускати на телеекран.
Авдиторія була налаштована неприязно, Ющенко був популярний.
Юрко, якому завжди було що спитати, підняв руку й спитав:
— Скільки вам платять за кампанію дискредитації? Виберіть щось одне — або бізнес, або пророцтво! Ми колись поважали вас як політолога й журналіста, але скільки б вам не платили за інформаційне кілерство проти Ющенка, дискредитуєте ви лише себе, а не його. А колись здавалося, що за вами можуть піти люди!
Якийсь хлопець поруч зі мною, непомітно, як йому здавалося, дістав з кишені яйце, але кидати ще не наважувався або вичікував ліпшого моменту.
Дяківський відповідав розважливо:
— Друже, якби ви і люди, яких ви згадуєте, раптом пішли б за мною, перше що я зробив би — спробував відірватися від хвоста. І, будь ласка, не називайте мене «політологом і журналістом», я ж не називаю вас інтернет-онаністом, бо відчуваю у вас звитяжця, який, поза сумнівом, з висоти своїх заслуг перед Ненькою має право висувати моральні претензії до нездалих ближніх.
Поза тим ви підняли цікаву тему — бізнес і пророцтво. Багато хто з пророків таки не гребував бізнесом. Деякі з них були бедуїнами — вирощували овець на продаж, Гюрджиєв гендлював килимами, Сковорода був постачальником італійських вин, Мухаммад довгий час вів бізнес своєї дружини, Гендель був чи не першим гендлярем від музики.
Боюся, в мене не склалося з лжепророцтвом з причини фатальної нездібності до бізнесу.
До речі, здійснити хіджру (втечу) Аллах дає пророкам багато разів, скажімо, св. Павло тікав неодноразово, але таки попався.
Слухайте, я міг би працювати вчителем у початковій школі!
— Пане Дяківський, як ви оцінюєте ситуацію в країні? — спитали із залу, певне, хтось із групи підтримки. А група така була, в тому числі й кілька дебелих хлопців у шкіряних куртках, подібні до бандитів, тому я вирішив, що вони — мєнти (з управління боротьби з організованою злочинністю).