Я вихожу, всі на мене чекають: „За сюжет й метафору питав? Це йому розказали, що без цього — фуфло, а не Роман. Й у чомусь такі прості роботяги-директори зі своєю народною мудрістю, мають більшу рацію, ніж Джойс!“.
Коротше, надрукували вони мою чергову „Сельву“, але грошей не виплатили. Отакий сюжет, така нецензурна метафора! Довелося зайнятися автостоянками. Проте в клубі я основний спікер. Наш лідер, ми лише так його називаємо, довіряє мені виголошувати мотивуючі промови!»
— От з лідером мені й потрібно зустрітися! — вигукнув я.
— Він уже ні з ким не зустрічається сам, спілкується лише через нас.
— Льова, послухай, московські чечени, які можуть вибити для тебе борг з твого видавництва, теж спілкуються лише через посередників, через мене, наприклад. Тобі й не треба з ними зустрічатися, ти зустрінешся вже зі своїми грошима, але мені треба потрапити на прийом до «лідера». Маю пропозиції щодо вдосконалення клубу.
Льова подивися мені в очі й пообіцяв влаштувати випадкову зустріч. Класики таки мали рацію: «Корупція — єдине, що утримує суспільство від остаточного краху».
Льова повідомив мені місце, де відбуватиметься аналіз помилок після чергового клубного засідання («структурних зборів», як вони їх називали).
Спочатку я під’їхав до ресторану «Аполон», щоб ззовні (всередину не пускали зайвих) оцінити кількість загітованих, які прибували на 19:00 (запізнюватися не дозволялося).
Нарахував близько сотні. Непогано! Трохи більше, ніж за три тижні, в систему залучено близько ста тисяч доларів. Відкинемо презентаційні витрати та перерозподіл коштів між поверхами піраміди, тисяч двадцять «лідер» вже заробив. За наступні три тижні заробить удвічі більше.
Години за чотири верхівка клубу зібралася неподалік у казино «Салют», як розповів Льова, «лідер» ніколи не бував в офісі, що, на мій погляд, свідчить про глибоке знання життя.
Лідер полишив зібрання першим, я перехопив його на виході.
— Дозвольте потиснути вашу руку! — закричав я.
— Іншим разом, — пробурмотів він, — я запізнююся в адміністрацію.
— Я щойно звідти. Там сказали зустріти вас отут. — Він нарешті зупинився. — Мені потрібно десять хвилин вашого часу, над вашим клубом нависла смертельна небезпека.
— Аж так? Я вас згадав. Ви були з тим божевільним Юрком.
— Ваша філософія справляє враження. Нарешті щось новеньке в пірамідобудуванні. Як чудово пише Томас Манн від імені одного з персонажів «Доктора Фаустуса»: Наскільки краще викликати у світу довіру, аніж збуджувати його пристрасть! Наскільки краще здаватися йому «добрим», а не «прекрасним»!
Утім, нині це знають уже всі політики, а ви вирішили застосувати у практичному монетаризмі.
— Добре, ви вдало підібрали автора для цитування, тому ходімо в авто.
Ми сіли на заднє сидіння «кабана», на передніх — сиділи водій та охоронець (певне, саме тому він і запросив мене сюди). Я перейшов до справи:
— Респектабельність — це те, що повсякчас потребує не лише вкладень і понту, але й захисту, ви згодні?
— Поїхали! — сказав він водію, мабуть, для того, щоб я змушений був гадати, куди ми рухаємося, й відчував себе менш впевнено. І я таки відчув себе невпевнено. Але продовжив:
— У мене є кілька друзів та кілька тисяч доларів, яких мені не шкода. Й ці друзі прагнуть проникнути до клубу, по черзі, один за одним, й скандалити на структурних зборах, викривати, критикувати, висміювати, лякати відповідальністю перед фіскальними органами… Мені дедалі важче їх стримувати.
Він помовчав секунд тридцять і сказав, правильним тоном, нудьгуючи:
— Ви щойно процитували «Доктора Фаустуса», найкращу книжку минулого століття, але потім видали таку простувату, пласку, передбачувану, не парадоксальну репліку.
Люди дотепні лише в своїй глупоті… Замість виводити генномодифіковану картоплю, яку не їсть колорадський жук, краще б вивели колорадського жука, який не їсть картоплю.
(Це, певно, про мене? Це я — жук?)
— Ви неправильно мене зрозуміли. Ні я, ні мої брутальні друзі, ніколи не дозволимо собі руйнувати ваш клуб. Я вирішив це одразу. Хоча б з поваги до фурнітурного генію Савонароли! Проте витонченим соціальним конструкціям справді потрібна зовнішня підтримка. Страховка. Той самий божевільний Юрко розповідав мені за американські синдикалістські профспілки. Чудова ідея солідарності трударів ніколи не була б втілена без силової страховки з боку еее… незалежної податкової інспекції. Розумієте? Штрейкбрехери, які завжди є, мають боятися. Силовому тиску працедавців теж має бути щось протиставлене. Ніч доповнює день. Але ви творите трохи в тіні. Не ніч і не день. А ми завжди поруч, щоб допомогти. Навіть більше від захвату, ніж від бажання збагачення. Ви наш беззаперечний лідер! Чим більш успішною буде ваша справа, в чому нема жодних сумнівів, тим більше налипатиме божевільних. Божевільні, ідіоти, завжди відчувають перспективу й пруть туди, де майбутнє.