Додамо до цього сотні мільйонів доларів різноманітних гуманітарних програм.
Гадаю, незабаром афганці отримуватимуть від півтора мільярда доларів на місяць. Частину — харчами, мануфактурою, ліками, зброєю. Це на 15 мільйонів населення.
Дохідна частина українського бюджету на 2002 рік, проголосована нещодавно Верховною Радою — десь 11 мільярдів доларів. Це менше одного мільярда на місяць для п’ятдесяти мільйонів громадян.
Якщо боротьба з Талібаном вигідніша за виробництво металопрокату й безпечніша за вуглевидобуток, то невже нам в Україні нема з ким боротися? Невже ніщо українське не загрожує цивілізації та свободі?
Зважаючи на те, що американці практикують елементарно-формальний підхід до нових загроз, нам достатньо одягнути уряд і частину депутатів у чалми й наказати їм не голитися.
Геть монополію афганців на афганський тип економіки!
Дівчата зажадали вимкнути телевізор. Я вимкнув, але вигнав їх на кухню.
— Щось є в цих моджахедах, — сказав я. — Ми пам’ятатимемо за них після того, як їх усіх винищать американці.
— Не винищать, — з явним жалем сказав Юрко. — Ще Чемберлен казав: те, що істинно живе, не вмирає ніколи. Вони живі. Теракти 11 вересня, афганську операцію та війну, що насувається на Близький Схід, помилково трактують як загострення конфлікту цивілізацій. А насправді, це конфлікт у середині цивілізацій. Тобто конфлікт часів: жорстоке минуле воює з огидним майбуттям.
Попередником Усами бін Ладена був полковник Лоуренс. Під час Першої світової війни британці закинули його в Аравію, щоб він збунтував місцевих шейхів проти турків. Він агітував арабів за джихад, за відновлення халіфату, коротше, за все те, що нині розповідають салафіти. А тоді шейхи сміялися й швидше повірили б у сосиски, ніж у те, що така нудна, побутова річ, як іслам, може стати прапором боротьби.
Ісламський тероризм зростав у тих самих схронах, де і лівий терор сімдесятих. Мао, Маркс і Маркузе не менше, ніж Аль Вахаб вплинули на естетику та поняття ісламських революціонерів.
Теракти 11 вересня здійснили дуже європеїзовані люди. Я не вірю, що організатором був Усама бін Ладен. Неможливо, сидячи в мазанці в Афганістані, організувати в Америці події такої технологічної та психологічної складності.
Організатор був серед виконавців. І разом з виконавцями загинув. У цих справах той, хто замислює, планує і готує, той має і виконувати.
Усама тут зайвий. Гроші? Та хоч кредит! Вони ж не збиралися повертати.
На початку XX ст. ЦК партії есерів лише з газет дізнавався за вчинки власної бойової організації.
Те саме — закордонний провід ОУН та бойовики в Краю. Той, хто надихає тебе на смерть, має бути поруч з тобою, а не в безпеці закордоном.
— З іншого боку, — заперечив я, — все страшенно нагадує XII століття.
Ізраїль — як Єрусалимське королівство. Джордж Буш, як король Річард, оголошує Хрестовий похід на сарацинів. Міфічний Усама — як Старець гори, Алькаїда — ісмаіліти. Прикро, якщо все завершиться, як і тоді — прийде орда і всіх уб’є.
Ми прогулювалися зі співкамерником дядька Петра парком Шевченка навпроти червоного корпусу університету. Було світло, холодно, і нерозталий сніг скрипів під ногами. За парковими столиками зо два десятки чоловіків різного віку грали в шахи.
— Як вони можуть прораховувати ходи на холоді? — здивувався я.
— Вони мусять. Тут грають у шахи завжди, — сказав співкамерник. — Я був маленький, пам’ятаю, коли батьки привозили мене до Києва з Одеси, моя бабуся мешкала в будинку Мороза, як його називають, он він, бачиш? Так ось, вони завжди тут грали. І при німцях. Й коли бомбардували Київ. Бабуся казала, що й раніше при всіх владах і при всіх революціях. Мабуть й у XIX столітті, коли розбили цей парк, вони прийшли сюди й стали грати. Всі гадають, що найважливіше відбувається у міськраді на Хрещатику чи в секретаріаті президента на Банковій, чи в Кабміні, чи у Парламенті на Грушевського, чи на Лисій горі, куди з усіх цих місць раз на рік злітаються найповажніші відьми…
Але насправді Київ стоїть, доки тут, у цьому парку, грають у шахи. І якщо, бодай на день, припинять, він зникне. Зруйнується. Стане культурним шаром, заросте липами. Можливо, ходами чорних і білих фігур, виграними й програними партіями, визначається його некваплива історія.