— Ви недбало виконуєте свої зобов’язання, — сказав він. — Я просив вас покласти цю брудну потвору на три місяці до лікарні, натомість він бігає навколо офісу, що навіжений, світить синцями й волає дурниці. Заважає відпочинку трудящих, пише неоковирні заяви в міліцію. Що це?
— Так, дурня вийшла, — відповів я. — Ексцес виконавця. Молодь зовсім зіпсована амфетамінами та грантовими програмами на підтримку відкритого суспільства. В найближчі два дні ми зможемо повністю задовольнити вашу рекламацію.
— Я був прикро вражений. Йому навіть не зламали ноги. А на цій частині я наголошував окремо.
— Завтра все буде, згідно з проектною документацією. Виконавцям уже винесена догана. Підараси…
— Ноги, ноги!
— Я відповідаю! Ви ж знаєте, це загальна національна проблема — неналежна культура виробництва. Проте навіть у цьому недосконалому світі, який стрімко рухається до загибелі, ми впровадимо дещицю порядку. Не пізніше, ніж завтра.
— Будь ласка, впровадьте порядок. Це важливо. Буває Новий порядок (орднунг), буває залізний порядок, буває соціалістична законність, буває порядок — син анархії (тобто анархія — його мати), багато яких порядків буває. Проте кожний порядок ґрунтується на достеменному виконанні раніше взятих зобов’язань. Ви розумієте, про що йдеться?
(Бля, я розумів, що мені хочеться вдарити його ножем).
— Усе буде добре. Або краще, ніж добре.
— Ми продаємо членам нашого клубу витончені, а отже, дуже вразливі, емоції — надію, віру в майбуття, почуття власної значущості, дух спільноти, ми продаємо їм кращу сторону їхнього «я». Ніщо не повинно їх бентежити. Ніщо! Бо ми лише на початку. За останні два тижні наша чисельність зросла в півтора рази. Занадто повільно. У країні незабаром вибори. Кожен політик, якому ми продамо право звернутися до структурних зборів клубу, продамо сподівання на підтримку нашої організованої спільноти, має побачити в залі не менше, ніж тисячу добре вдягнених, респектабельних, надзвичайно впевнених у собі людей. А щодо вас, друже, я вбачаю свою педагогічну місію в тому, щоб звільнити вас у майбутньому від порочної необхідності заробляти низькорентабельним бандитизмом й спрямувати до одвічних вартостей, до значних сум. Продавати емоції. Захищати ближнього від вигаданих страхів. У цьому найвищий прибуток. У цьому справжнє панування.
(Ну так. Але ж у мене цей шахрай купує мордобій. А замість магічного жезлу — дає шматок арматури).
— Амінь! Я з вами, ребе!
Співкамерник маякнув мені, що барига з коханкою найближчого четверга матимуть добу розпусти в будиночках на Ворсклі, і я помчав додому.
Перший, кого я побачив, був дядько Петро.
— Ну що! — радісно закричав він. — Президент нагромадив терикон дурниць, аби нарешті увінчати його геніальним рішенням. Тобто, Януковичем. Тобто, це президент геніальний, а не Янукович. Янукович — лише прем’єр.
(Це дядько поспішає поділитися зі мною черговими узагальненнями, певне, йому давно не було з ким потеревенити за світові проблеми. Як не дивно, я встиг зіскучитися за ним) Він продовжував:
— Довго перебуваючи на керівних посадах, Кучма зрозумів: суспільство заскладне, щоб ним можна було керувати. Тролейбуси їздять не завдяки уряду, але завдячуючи принципу електродинаміки. Вона не залежить від імені чергового прем’єра. Світ саморозвивається. Завдання урядів — не заважати.
Кучма раптом усвідомив себе капітаном корабля, на якому є все: бак, ют, таксель, фок-щогла й камбуз. Немає лише вітрил і кормила. Такому кораблеві штурман потрібен не для того, щоб визначати маршрут, а для комплектності.
Штатний розклад важливіший за напрямок руху. Ми ж не анархісти!
— Й ще до того, як твій уявний Кучма завершив думати твою думку, на нього зійшло просвітління, — сказав я. — От ви з Юрком не читаєте Інтернету, а там написано: «Політик не думає. Він реагує». Якби Кучма думав, він тягнув би шостий термін на зоні, а не другий у президентському кріслі. Як там наш польський гість?
— Вимагає прогулянок. Доводиться інколи вночі виводити його з льоху подихати повітрям.
— Це небезпечно.
— Ми ж не звірі. Ти й без того нас з Вовчиком перетворив на вертухаїв!
— На завтра, на вечір нам потрібна машина й, про всяк випадок, пістолет. Є нагода вкрасти баригу твого співкамерника.
— Ми колекцію заручників збираємо? Отой ТТ, який стріляє через раз, я віддав одній тямущій людині, може полагодить.