Я збрехав йому, що можу організувати п’ятсот бандитів і спортсменів у двох областях, щоб захистити голоси від антинародних фальсифікацій та забезпечити виборчу «карусель» для демократичних фальсифікацій.
На моє здивування, він запросив мене на зібрання християнської молоді, щоб краще познайомитися. Виявляється, у вільний від служіння мамоні час він прислуговував Господу в якості пастора однієї з протестантських сект і по неділях читав проповіді.
Я подивився на Цибульського, той кивнув, а біля виходу порадив мені в жодному разі не відмовлятися, бо Турчинов вважає себе видатним проповідником і богословом.
— Навіть мені, — сказав Цибульський, — намагався навішувати за філософію християнства. Я так нічого й не зрозумів. Років п’ятнадцять тому, я ще був молодий і, як і всі, встиг позайматися руконогомаханням. Якось ми спитали тренера, ну от що головне в Кунг-фу? Він подумав, отак, мудро подивився на нас і відповів: «Головне в Кунг-фу — 25 рублів на місяць за тренування». До церкви я перейшов від східних філософських практик, тому вважав, що її головна ідея — 2 гривні за свічку.
Я замислився над цим, теж мудро подивився на Цибульського і сказав:
— Якщо коротко висловити основну ФІЛОСОФСЬКУ ідею християнства, звучатиме так: Син Давида — є Творцем Давида.
Турчинов проповідував у конференц-залі Будинку профспілок на Хрещатику. Було чоловік до чотирьохсот. Усе нагадувало комсомольські збори попередньої історичної доби. Але неподалік сиділо кілька симпатичних дівчат. А їм навіщо?!
Турчинов говорив правильно, але так нудно, що краще б брехав. Незабаром я припинив слухати й замислився за натюрморт Клари Петерс, який у нас підло вкрали британці, за недолугого поляка, котрий досі не відповів співкамернику за гроші, за банк, що мутив з рахунком бариги-заручника, за вибори, за Аллу Іванівну з її маніакальним прагненням якнайшвидше завагітніти, аж раптом із жахом спіймав у себе в голові думку, яка майже промайнула в хаотичному потоці свідомості, проте зачепилася за стародавні асоціації, отож я раптом усвідомив, що Бах був лютеранином!
Музика, створена з аркбутанів і контрфорсів, з барочного вихору і таємниці темного, вечірнього, вже спорожнілого внутрішнього простору собору, музика-таїнство, писалася людиною, яка не визнавала таїнств.
Творчість є наскрізь іраціональним та алогічним жартом. Церковний обряд становить архетип європейського мистецтва. В українській мові слова «містика» й «мистецтво» — однокореневі.
Протестанти помилково називають таїнствами мавпування церковної практики, а себе помилково називають церквою. Це не до того, що вони погані, серед них багато правильних хлопців (той самий Бах), але Папа таки мав рацію, навіть тоді коли не мав сил придушити їх.
Вище за Київ по Дніпру є велике водосховище, яке називається «Київське море», проте Київ, на жаль, не є приморським містом. І київське «море», і лютеранське «таїнство» — несправжні.
Тим часом Турчинов усе ще промовляв і щось скептично зауважив за православних, але більш докладно, за протестантською звичкою, розкритикував католиків.
Протестанти та юдеї багато вкладають у дискредитацію католицизму. Для мене католицизм — це готика й бароко — істина у екстремальному відчутті. Єдине добре, що може зробити кожний турчинов — покаятися, причаститися, поцілувати нарешті папську пантофлю, спалити власні безглузді тези і заходитися викривати змову Лютера. Тим паче, що Лукас Кранах, який ілюстрував лютеранство, хоч іноді й сягав справжньої величі, лишався примітивістом. Клара Петерс, певно, взагалі була кальвіністкою. Від цього всі неприємності. Було б нам украсти якогось доброго католицького митця. Тоді б поталанило.
Я колись спостерігав лютеранський обряд, зокрема, і в тій церкві у Віттенберзі, де власне його впроваджував Лютер. На мене він теж справив гнітюче враження комсомольських зборів. До речі, наскільки я розумію, подібне враження він справляв і на Юнга, який невротиків-католиків відправляв до церкви, а невротиків-протестантів до своїх колег, для експериментів.
Необхідно підкреслити, що протестанти — наші брати, які тимчасово помиляються у деяких догматичних та філологічних питаннях. Проте колись вони звільняться від тоталітарної спадщини лютеранства-меланхтоніанства, поміняють боввани Лютера на пам’ятники Лойоли і зрозуміють, що свято — важливіше за працю, а головне, що суспільство і Церква не співпадають.
Турчинов нарешті завершив говорити. Всі встали помолилися (і я разом з ними), заспівали узявшись за руки щось веселеньке з рефреном «алилуя» й стали розходитися. Навколо Турчинова зібрався невеличкий натовп, крізь який я протиснувся до нього. Він посміхаючись розмовляв то з одним то з іншим, тоді звернувся до мене: «Як вам наше служіння?».