Коли Ігнатій Лойола (я багато читав за нього відтоді, як став відвідувати підвал Дяківського) з кількома приятелями опинилися в Римі, вони захопили сквот — недобудовану чи закинуту будівлю неподалік Ватикану. Й тоді влаштували конференцію, яка тривала сто (!) днів. Кожень день багато годин вони займалися стратегічним плануванням. У результаті, вони спланували, вигадали, Братство Ісуса. Контрреформація отримала новий поштовх. Церква була врятована. Амінь!
— Вступ до Євросоюзу, — продовжував дядько, — є метою нашої зовнішньої політики. Євросоюз справді багато витрачається на підтримку своїх слабких членів. Щоб отримати ці кошти, вони змушені відмовитися від власної історичної долі, розчинитися.
Слово «Європа» викликає в пересічній українській голові цілу низку асоціацій: Бонапарт, Бісмарк, бароко, барбікани, аркбутани, брем’я білих. Ми прагнемо інтегруватися до Європи XIX століття, а її вже нема. Всі асоціації поставте на книжкову полицю й забудьте. Європа була переможена і знищена у Другій Світовій. За останні п’ятдесят років єдина історична подія — впровадження євро.
Ми мріємо сісти за стіл з панами, а доведеться довіку жити в лакейській. Бо Євросоюз — це дуже багата лакейська з властивою мораллю та манірою поведінки. Там нам пропонують бути лакузами лакеїв.
— Скільки можна! — Алла Іванівна чогось прокинулася й зазирнула на кухню. — Йдіть уже спати.
— Нація, як жінка, — сказав дядько, коли вона пішла. — Якщо вона достатньо тверезомисляча й прагматична, може віддаватися чоловікам за гроші й цим забезпечувати собі достатній рівень життя. Але коли вона свавільна та ідеалістична, то буде відмовляти чоловікам, бідувати без грошей.
Проте колись-таки ця жінка зустріне неймовірне, шалене кохання і, можливо, народить героя.
Якої долі ти хотів би для своєї доньки?
А для Вітчизни?
Мікельанжело так наставляв свого учня Марко Піно: «Завжди необхідно робити фігуру пірамідальною, змієподібно вигнутою, в кратних співвідношеннях до одного, двох і трьох». Це я вичитав в доволі розумному дослідженні ренесансу, яке гортав тими днями.
Для Марко Піно то була технічна порада, для нас — це коан.
Не намагайтеся намалювати так самостійно, краще заплющіть очі і протягом десяти хвилин уявляйте пірамідальні змієподібні фігури в кратних співвідношеннях.
Затим голосно виголосіть початкові рядки першого ж латинського вірша, який спаде вам на думку, тоді вийдіть з кімнати, наповніть груди повітрям й радісно і бадьоро проживіть цей день суботній!
Таку вправу я практикував уже десь місяць, і моя екзистенція відчутно покращилася.
Радісно прожити суботу не дозволила сувора необхідність прийняття остаточних рішень. Грошей з бариги ми більше не могли взяти. Співкамерник наполягав на тому, що випускати не можна. Я теж знову схилявся до думки, що треба закопувати. Так безпечніше. Він міг когось побачити, щось почути. Міг почути поляка. Або можна було опоїти бодягою, щоб втратив пам’ять. Проте, це другорядне. Вовчика бісило те, що ми, виходить, подарували банку п’ять мільйонів гривень. Це особливо обурювало на тлі несправджених очікувань останнього часу.
Вовчик підбивав нас взяти філію банку штурмом. Мені ця ідея категорично не подобалася. Збройне пограбування банку — це по-бакланськи невибагливо. Проте показати Вовчику страх теж було небезпечно.
Дядько, на моє здивування, вагався. Раніше він категорично заперечував відвертий розбій. Тим паче, напевне доведеться стріляти.
Я раптом подумав, що ще два-три роки тому така авантюра мене збудила б. А нині я відчував себе занадто цінним, щоб отак безоглядно ризикувати перспективами. Мені було що втрачати. Не гроші, не майно — перспективу набуття статусу, моє майбутнє лідерство.
«Лідер» таки мав рацію зі своїм клубом марнолюбців. Він інфікував і мене. Мені здавалося, я кришую його, а він запустив мені в душу хробака. Може, він нечистий?
Я боявся новим для себе страхом. Це вікове? Згодом, коли я поділився цим переживанням з Дяківським, він сказав: «Створюючи рай, щоб поселити там Адама, Бог попіклувався укомплектувати його також спокусою та небезпекою. Інакше благо було б неповним.
До цього часу ти жив у власному індивідуальному раю — безвідповідально, вірніше, не здогадуючись, що відповідати доведеться. Муки спокуси й страх небезпеки — неприємні, але без цього не досягається повнота особистості».
Дядько стверджував, що в співкамерника є якась людина в банку, котра може дати інформацію, як там що.