У цей момент транслювали новини, і не встиг він завершити фразу, як радіо передало, що Президент України підписав указ про його звільнення. В нього відпала щелепа — розповідав згодом Петя — й наступні десять хвилин він не міг вимовити жодного слова. До речі, подібна манера стосунків зберігається й нині, при президентові Кучмі. Більшість високих начальників дізнавалися про своє звільнення по радіо або з Інтернету.
Зрозумівши, що треба линяти, Петя обійшов усіх у Кабміні й у кожного позичив скільки міг: від п’ятисот доларів у міністра до п’яти доларів в охоронця. Більше його там ніхто ніколи не бачив. Його маринарка лишилась висіти на спинці крісла в його кабінеті, ніби він щойно вийшов і ось-ось повернеться.
А повернувся він до Одеси й вирішив, що відтепер буде кримінальним авторитетом. Наступні чотири роки він спеціалізувався на шахрайстві. Особливо він полюбляв брати замовлення на вбивства. А потім брати замовлення в того, кого замовили, на того, хто замовляв. Дяка Богові, всі лишались живі, хоча й трохи збіднілі.
Міські вибори 1998 року в Одесі були бурхливими. Спочатку вбили голову міської виборчої комісії, потім тяжко поранили голову комісії Жовтневого району. Потім — його наступника. Потім викрали й убили двох юристів виконкому. Кілька разів намагалися вбити мера Одеси Гурвіца. Його хотіли поцілити на виході з бічного під’їзду міської думи. Для цього снайперу організували позицію в будинку навпроти. Гурвіцу поталанило. Того вечора перегоріла лампочка над дверима, і снайпер не зміг прицілитися, а наступного дня його взяло СБУ Він виявився москалем з групи, яка до того вбила в Москві Отарі Квантрішвілі.
Другим разом бригадка, найнята в Гагаузії, замінувала на Гагаринському плато будиночок для відпочинку керівників виконкому, де вони по суботах грали в більярд. Електродетонатор спрацьовував від радіосигналу, який мали подати двоє хлопців, що засіли нагорі недобудованої багатоповерхівки навпроти. Решта мала добити поранених після вибуху.
Їх вислідкували, коли запеленгували радіопереговори. Двох підривників бійці «Альфи» взяли прямо на будинку. Один — упав вниз і розбився, другий — прямо на місці став давати покази. Вбивць прикривала міліція, яка грала на боці конкурента Гурвіца, тодішнього одеського губернатора Руслана Боделана. На боці Гурвіца грало СБУ.
Незадовго до виборів міліція з’явилася до міської Думи арештувати заступника міського голови Ворохаєва. Петя саме сидів у його приймальні. Ворохаєва вдалося відбити. Й Гурвіц по телебаченню закликав одеситів на захист одеської мерії. Відразу зібралося кілька тисяч людей, наступного дня я залучив правильних хлопців, й надалі вони тримали перший поверх. Верхній поверх охороняла «Альфа». В день виборів вдалося розагітувати бригаду національної гвардії, і вони утворили зовнішнє кільце оборони. А навколо їздили машини управління боротьби з організованою злочинністю й гребли всіх, хто виходив назовні.
Петю кілька разів арештовували, але відпускали. Він насолоджувався ситуацією, ганяв між усіма ворогуючими сторонами, у всіх брав гроші, всіх дурив і ловив хвилини щастя.
Вибори ми виграли, але їх результати були скасовані лояльним до президента судом. Певний час Одеса керувалася через пряме президентське правління. Президент призначив мером нашого ворога Боделана, й нам всім довелося тікати до Києва.
Наступні два роки Петя працював зі мною. У нього була цікава властивість. Яку б здобич не вдавалося здобути, наступного дня в Петі вже не було жодної копійки, й він приходив позичати сто гривень на пельмені. Скажімо, розділили тридцятку Петя заїжджав у бутіки і спускав усе на божевільно дорогі краватки й шкарпетки. В афериста може не бути грошей на хліб, але його запальничка має коштувати не менш, ніж півтори тисячі доларів.
Петя був дуже здібним аферистом, проте всі вони закінчують завжди однаково: розводом на довірі, крисятництвом. Кидають своїх. Коли я нарешті зібрався відрізати йому вуха, Петя вирішив, що вуха важливіші за репутацію, і що бути кримінальним авторитетом вже не модно, тож накатав на мене заяву в мусарню, що нібито я хочу його вбити.
Влаштував усе з властивою йому театральністю. Він знайшов в Одесі нещасного, який щойно вийшов з тюрми, дав йому автомат і сто доларів і сказав: «Відвезеш до Києва, на таку-то адресу, там його в тебе заберуть у під’їзді». Адреса була Петіна. Коли нещасний доїхав, Петя передзвонив у міліцію й заявив, що його хочуть вбити, й кілер з автоматом у під’їзді. Того взяли. Петя заплатив мусорам грошей, щоб у протоколі допиту з’явилися покази на мене. Що буцім я найняв того наркомана вбити Петю. Він вважав, що поки ведеться кримінальна справа, я не торкатиму його. Але я тоді вже не займався кунг-фу з Сивульським, а ходив до церкви й розумів, що Господь не любить крисятництва ще більше, ніж я, й покарає краще, ніж це міг би зробити я сам.