Один знайомий одеський бандит якось уночі вивозив його на цвинтар, примушував копати собі могилу, роздягнув, поламав ноги й кинув у ямі.
Але, як бачиш, живий і бігає.
Я не розумію, про що пишуть сучасні письменники, які фільми знімають наші кінематографісти. Такий матеріал під руками! Такі персонажі ще живі й на свободі! Така колоритна доба минає!
Ну та Бог з ним, поляк згодився дати п’ятдесят. Ви ще не замучили його брата?
Співкамернику дуже не сподобалася ідея віддати нам своє джерело в банку. З одного боку, це навіювало підозри, з іншого, мені на його місці таке теж не сподобалося б. Коштувало багатьох зусиль змусити його. Наприкінці він знову переконував мене, що випускати заручника небезпечно.
Чисельність кандидатів на смерть стрімко збільшувалася, й це лякало. Належало вбити заручника, Вовчик збирався вбити співкамерника, вимагав їхати до Польщі вбивати поляка, ймовірно, доведеться стріляти, коли працюватимем у банку — два-три трупи там будуть, потім краще вбити «джерело», на яке нас виведе співкамерник.
Погані передчуття. Моя меланхолія швидко еволюціонувала в депресію. Чи не легше замість усього цього вбити Вовчика, покінчити з ним, як з важким минулим й поринути у веселі київські інтриги. Якщо вся та лоховня жирує в депутатах, то що такий хвацький хлопець, як я, робить на вулиці? Якщо Кучма так довго президент, то й дресирована мавпа може бути президентом.
Проте сама думка за те, що доведеться вбивати Вовчика, була гидкою. Я б собі не пробачив. Може, закрити його в льосі місяці на три? Тоді вони з Ченею вб’ють мене.
У найгіршому настрої я зустрівся з «лідером». Бесідували, як завжди, на задньому сидінні його автомобіля. Водій та охоронець мерзли ззовні (а таки було холодно). Порозмовляли за поточне. Він попросив трохи полякати свого колишнього юриста «так, не сильно, але щоб ефектно». Я сказав, що ми могли б двохсотграмовою тротиловою шашкою висадити двері його квартири. Або спалити авто. Ідея з дверима йому сподобалася.
Він дав мені тисячу за останній тиждень і півтори на двері. Тоді спитав, чого я сумний (значить, було помітно). Я збрехав, що від того, що хочу в депутати, а Турчинов з Цибульським не допускають мене до Юлі, якій я напевне сподобався б.
Він розсміявся: «Ти, як і більшість співвітчизників, так і не зрозумів, у чому сенс демократії й де заховано секрет капіталізму. Уяви, якби ті, хто прагнуть грошей, бачили б єдиний шлях їх здобути — увійти до наглядової ради або правління Національного банку, бо він здійснює емісію національної валюти, жодного капіталізму так і не виникло б! На щастя, він є. Капіталіст створює акціонерне товариство і сам друкує собі гроші — акції. Або трастову компанію і друкує такі ж гроші — сертифікати. В основі капіталізму — обіг цінних паперів. Усі цінні папери — гроші надруковані суб’єктами ринку. Звісно, це сурогатні гроші, проте голова національного банку, який емітує „справжні“ гроші, ніде не є найбагатшою людиною.
Аналогічно, в умовах демократії, якщо правильно нею користуватися, парламент — не єдиний впливовий клуб. Вплив і статус можливо набувати в багатьох клубах, подібно до того, що цінні папери друкує не тільки Нацбанк.
Потрібно лише правильно відповісти на питання „хто вбив Хірама Абіфа?“».
— Якого, нафіг, Хірама? — спитав я.
Він подивився на мене з жалем. «Боже, — сказав він, — я вправляюся в євангельському спорті: метання бісеру на дальність.»
— Це якась масонська маячня?
— Ви таки плоть від плоті народу. Втім, на що я можу скаржитися? Ісуса не слухали! Андрій Первозванний водрузив хреста на цих горах, і їм знадобилися тисяча років, аби зрозуміти натяк, «Мазепа провіщав перед глухими». Тепер ось я… Знаєте, друже, ви тут за вибори страждаєте, а в Афінах класичної доби посадових осіб обирали жеребкуванням. І судячи з результатів, доля — кращий виборець, аніж народ.
Перед поверненням я завітав у підвал до Дяківського.
Мені треба було комусь поплакатися та вирішити питання з тротиловою шашкою.
Дяківський, напівлежачи на дивані, давав інтерв’ю кореспондентці якогось видання. Жінка — за тридцять п’ять, але дуже і дуже. Я б теж із задоволенням дав їй щось на зразок інтерв’ю.