Дяківський дивився їй прямо у вічі (гіпнотизував) й віщав тихим проникливим голосом:
— Коли читаєте, що напочатку Бог сотворив небо і землю, знайте — це метафора творення тотальної діалектики.
Нас вигнали з раю, коли ми не послухалися Бога. І ми одержали надію повернутися туди, коли вбили Його.
— Я читала, що Бог — це лише колективний невроз, — сказала кореспондентка, — нині ви переконали мене, що так воно і є. Колись Бог виконував важливу допоміжну функцію, ту саму, що виконують нейтральні таблетки в ефекті плацебо, але нині Він шкодить. Біблія — занадто розлога й незрозуміла інструкція по користуванню Богом. Тому ніхто не знає, що з Ним робити. Тепер зрозуміло: лікувати.
Очі Дяківського загорілися — красива жінка виявилася розумною й іронічною (убивча суміш) він відповів:
— Усе — справа смаку. Мене захоплює ідея Бога, вам комфортніше з ідеєю загальнолюдського неврозу. Матеріалісти зазвичай послуговуються логікою суб’єктивного ідеалізму: якщо їхнє буття безсенсове, то позбавлена сенсу й ідея буття Бога. Сенс — ключове слово. Безсенсовість — головна образа тих, хто ображається на Бога. Бо кожний атеїзм приховує образу.
Атеїсти виросли на ґрунті християнської культури, але підсвідомо прагнуть редукції — юдейського чи ісламського бога, щоб до нього додавалася інструкція користувача і щоб сам він давав нам інструкцію з користування життям. Це від того, що ви балувані, браття й сестри!
Уявіть, сурмлять фанфари, злітає салют, сиплеться конфеті, з’являється главмасон, підходить прямо до вас й дає вам виграш у лотереї, велику буржуйську машину, багаторазову шенгенську візу й діамантове кольє. За це ви ображаєтеся на нього, бо він не сказав вам, що з усім цим робити.
Бог дав вам життя, безмежні можливості й свободу волі ними нехтувати. Якщо це нічого не значить без додаткових інструкцій, то віддайте це все. У Києві зазвичай стрибають під поїзд метро.
— Ми занадто заглибилися в суть справи, — сказала кореспондентка, — читачі не сприймають «великих ідей, висловлених у рішучий формі». Так ми ніколи не зробимо ліквідного інтерв’ю. Давайте повернемося до теми «релігійні спекуляції в політиці». Тобто, більше про спекуляцію і політику, ніж про релігію.
— Давайте краще поговоримо за вас. Ви заміжня? Чоловік багатий?
— Все складно. Якщо ви хочете інтерв’ювати мене, чи є вам де публікувати таке інтерв’ю?
— Ви тікаєте від відповіді. Де ми вечеряємо? Я пропоную «Гірчицю» на Шовковичній. Там пафосно та інтимно. Я буду до вас ненав’язливо залицятися, а ви жартома пручатися.
— О двадцятій тридцять. Але я хвилююся, ви не дуже подібні на релігійну людину.
— Вам ніколи не здавалося дивним, що Церкву легалізувала людина з обличчям Костянтина Великого, а, скажімо, не з обличчям Марка Аврелія? Бог користується й негідниками, не лише праведниками.
Він провів її до виходу з підвалу й повернувся з замріяним обличчям.
— Вона мене вразила, — сказав він.
Я спробував поговорити з ним за те, що турбувало мене. Це було важко, позаяк доводилося розповідати за почуття, уникаючи фактів, кримінальних подробиць, які зовсім не варто було знати сторонній людині. Крім того, думка його весь час тікала від мене до красивої кореспондентки.
Я припинив «сповідь», обговорив з ним деталі організації вибуху дверей юриста (це мали здійснити його хлопці) й, залишивши половину отриманих від «лідера» коштів, пішов. На душі не полегшало.
У задумі я виїхав на Володимирську, звернув на бульвар Шевченка й побачив Володимирський собор. Церква, відблиск свічок на латуні окладів, хор вечірньої служби — саме те, що зараз мені було потрібно. Я кинув автівку перед тролейбусною зупинкою і зайшов до собору. Купив десяток найтовстіших свічок і запалив перед Христом, Богородицею, мощами св. Варвари, перед святим Миколою, св. Георгієм, св. Пантелеймоном, св. Архангелом Михаїлом, св. Іоанном, св. Катериною Єгипетською, св. Володимиром Великим та св. Ольгою.
Я шепотів початкові молитви й розглядав затемні, як на мене, розписи собору. Кінець XIX століття. Огидна васнєцовщина. Вони взагалі не відчували стіни. Цікаво, чому часто також неталановиті розписи XII або навіть й XVII століття так не дратують? Поганий живопис завжди викликав у мене щось подібне до зубного болю. Не дочитавши молитву, я вибіг назовні. Якби наші предки програли битву при Грюнвальді, нині ми молилися б під готичними склепіннями, а богослужебною мовою московської патріархії була б калмицька.
Вирішили, що з «джерелом» співкамерника у банку буде спілкуватися дядько Петро. Я відмовився. Спитав, навіщо він лізе у цю халепу з дурнуватим Вовчиком?