Його клуб, як не дивно, розростався. Він відчував себе володарем невеличкої імперії й насолоджувався соціальним експериментаторством. Він повчав мене:
— Бог створив світ з нічого, а людину — з бруду.
І нам для творення найважливішого Він не дав іншого матеріалу.
Україну нам доводиться творити з нічого, а українців — з бруду. Ти щось сумний останнім часом. Не переймайся невдачами. Перемога від поразки відрізняється лише зусиллям творення, бо перемога — це перевершена поразка.
Я отримував від нього звичайну тижневу тисячу й доплату на чергову витівку, яку ділив з Дяківським.
Дяківський переживав бурхливий роман з красивою кореспонденткою, який швидко розгортався у драму (обидва були нівроку божевільні).
Я, як і його хлопці, трохи ревнував його до неї, адже для нас в нього лишалося мало часу.
Я двічі телефоном розмовляв з Юрком-американцем. Він казав: «Якщо західні хлопці класно грають у баскетбол, то їм зовсім не потрібно змагатися, де б те не було, за правилами боксу. Відповідно, вони ладні вкладати сякі-такі гроші та зусилля у те, щоб перебудувати боксерський ринг у баскетбольний майданчик. Це і є сенс всієї зовнішньої політики США».
Вовчик відзвонився днів за сорок після від’їзду й зажадав, щоб я негайно приїхав до нього: «Тут така тема, братело, ти охуєєш, коли побачиш!».
У неділю я сходив на службу до Видубицького монастиря (мазепинське бароко, жодних особливо дратуючих розписів і переробок), там якось дуже зворушливо співали. Я полюбляв розчулюватися під цей спів. Мені потрібно було підсилитися вірою, бо на дванадцяту я мав зустрітися з «лідером». Інколи він уявлявся мені Мефістофелем.
Цього разу він чекав на мене не в машині, а в буфеті на дев’ятому поверсі готелю «Дніпро» на Європейському майдані. Він сидів біля вікна й з цікавістю поглядав на мітинг опозиції внизу. Підтягувалися звезені з областей мітингарі, а в якості трибуни вожді опозиції використовували сходи «Українського дому».
Крім нас, у буфеті був лише офіціант, який приніс пляшку шампанського.
— Як свідомий громадянин і патріот, — сказав «лідер», — я вирішив взяти участь у нинішніх заходах, підтримати опозицію. Але там холодно, тому я зайняв стратегічну висоту.
— «Кучму геть!» — скандував натовп внизу.
— Кучму геть! — сказав «лідер» й цокнувся зі мною. — Ці люди прийшли на безстроковий мітинг «до перемоги», але кожний має зворотній квиток на вечір.
От кажуть, що ми обдурюємо людей. Жоден лідер не витримає конкуренції з пасомим, людина досконало обдурює себе сама. Кожна безоглядність купує зворотній квиток.
— Мені треба поїхати до Англії, — сказав я, — не знаю, на який час.
— Гарний, але трохи лівий вибір, — зауважив він, — до вас там вже переховувалися Маркс та Ленін. Хочете попрацювати з фондами бібліотеки Британського музею? Написати щось значуще?
— Я в розшуці.
— По вас було помітно. Ви сильно змарніли. Потрібна допомога?
Пропозиції допомоги, тим паче від нього, я здивувався.
— Мені дещо не вистачає на паспорт на інше ім’я та візу.
— Я підкину. Скажете скільки.
— Дякую. Я гадав, ви не любите людей.
— Значить, ви нічого не зрозуміли з моїх маленьких уроків. А чому ви так вирішили?
— Ви визискуєте найгірші людські якості.
— «Ю-щен-ко! Ю-щен-ко!» — скандував натовп.
— Ю-щен-ко! — він підняв келих, і ми знову цокнулись. — Он ті, — він показав у вікно, — політики, на відміну від мене, апелюють до найкращих людських якостей. І обдурять. Люди виявлять віру, сміливість, солідарність, патріотизм і розчаруються. Саме віра і патріотизм асоціюватимуться з брехнею.
Значно гуманніше визискувати пороки. Нехай терпіли розчаровуються у власних гріхах. Я ловлю їх на жадібності й марнолюбстві. У декого виробиться рефлекс: згрішив — попав. Утім, більшість не навчаться навіть на власних помилках.
— Мабуть, жухати лохів раціонально, але це не любов. Принаймні, не християнська любов.
Він задоволено розсміявся й подивився на мене крізь бокал.
— То ви, мій любий розбійничку, християнин?
— Так.
— Ні. Ви — не християнин. Бо даєте неправильні відповіді на провокаційні запитання. Натомість, Євангеліє дає приклади відповідей на провокації. Ви мали б сказати: я грішник! Той, хто гостро усвідомлює власну гріховність, — християнин. Хто ж не під загрозою гонінь за віру, називає себе християнином, виправдовує свій гріх.
— Я хотів запропонувати вам свого заступника, який не гірше за мене зможе продовжити нашу співпрацю й допоможе вам у справах.