Я вирішив відмовитися від наркотиків, бо мав твердий намір вибратися звідти.
Тричі на тиждень я відбував допити, вони це називали інтерв’ю. На останньому інтерв’ю мене побили. Вони не вірили, що я грек.
Суд санкціонував утримувати мене під вартою, як Нікоса Каріякіса. Такий в мене був паспорт.
Вони хотіли привести перекладача на грецьку, я відмовлявся, казав, що не люблю свою Батьківщину — Грецію, а люблю Британію, бо тут дотримуються прав людини.
Я, не зважаючи на свою бідну англійську, намагався пояснити слідчим, що грецький світ народився колись з однієї корабельної команди (саме це рефлексується в міфі про подорож Арго). І люди, які сіли на цей корабель і попливли обслідувати ті острови і невідомі береги, — не ставили перед собою мети створювати грецьку культуру і грецьку цивілізацію. Вони хотіли торгувати — щось продати і щось купити, а по дорозі, якщо поталанить, — трішки пограбувати. Європейська цивілізація виникла з торгівельно-піратської активності греків ненавмисне й несподівано не лише для скіфів, але навіть для таких пильних людей, як перси.
Я сказав, що приніс їм цивілізацію. За це мене й побили.
У камері я розважався розмірковуваннями за те, що уже в середині XVII століття італійські митці рідко сягали вершин. Тоді прориви в мистецтві частіше відбувалися у Фландрії та в об’єднаних дияволом провінціях безбожної Голандії. Хоча вчитися всі їздили до Італії.
Але якщо ми візьмемо третьорозрядних італійців XVII століття, ми побачимо витвори надзвичайної технічної досконалості.
Це не особистий рівень, але рівень спільноти. І якби сьогодні хто-небудь міг застосувати таку техніку в живописі, він безумовно вважався би великим маляром століття.
Але спільноти нема. І тому це неможливо. Навіть сіра, навіть п’ятирядна людина могла сягати таких вершин, які нам сьогодні здаються уже недосяжними.
Все XX століття українці мріяли, щоб прийшов Вождь якогось такого масштабу, щоб у нього можна було закохатися безтямно, і щоб усім одразу і беззаперечно стало зрозуміло: це — геній історичної дії, чи геній війни, чи геній будь-чого на всі часи! Люблять чи не люблять Україну, погані чи добрі сусіди, щоб вони усі визнали: так, геній на всі часи. І ми молимося, щоб таке сталося, амінь! А бувають часи і бувають народи, бувають спільноти, які такого роду суб’єктів — геніїв на всі часи — штампують, як підшипники. Бо мають спільноту, мають контекст.
У спільноті витворюються ті дивовижні тонкі механізми, які дають можливість звичайній середній людині раптом сягати рівня, якого в інші часи можуть сягати лише генії.
Не знаю, чи вдасться це нам. Але сама по собі ця спроба зібратися для того, щоб витворити контекст, була б шляхетною.
Відкрилося вічко у дверях, нам просунули папірці, де належало відмітити, що саме ми вибираємо до наступного обіду — м’ясо чи рибу, картоплю, рис чи вермішель, а також товари, які бажаємо придбати, з в’язничної крамниці.
Розумно. В’язню треба надати можливість вибирати бодай щось, між рисом і картоплею. Власне, й на волі наш вибір зазвичай сягає не набагато далі.
Якось відкриється віконце в металевих дверях, просунуть папірець і я прочитаю: «Ти вибрав собі сенс існування? Ти обрав долю? Якій смерті віддаєш перевагу?».
Прагнеш вийти? А навіщо?
Коли в’язень мріє за волю, насправді він мріє за ширшу комфортнішу камеру.
Коли ми в камері, у нас є чітка, визначена мета — вийти. Коли ми на волі, яка в нас мета? Саме тому ми й попадаємося знову, бо підсвідомо прагнемо знову отримати мету.
Я ходив по камері, а негр лежав, розслаблений крегом. Йому було добре, мені — буремно.
Невже зібратися, щоб витворити контекст — недостатня мета?
Коли Олександр Великий зібрав бригаду і рушив на Персію, він хотів розширити кордони держави. Тоді всі цим займалися, і він вирішив не відставати. Із подивом вони побачили, що за Персією існує ще щось. І можна піти туди. І пішли. Перед армією не стояло мети розширити еліністичну цивілізацію. Тоді не було ще поняття за еліністичну цивілізацію. Як Тартюф не знав, що він розмовляє прозою, так і вони не знали, що є культуртрегерами. Вони просто йшли. У них був наказ, який вони не виконали. Але як Греція народилася з корабельної команди, так весь еліністичний світ народився з цієї армії.
Всі великі досягнення людства, були зроблені МІЖ ІНШИМ. Хотіли спецій, а відкрили Новий Світ.
Коли найперші пішли за Христом, вони до кінця все ще не вірили, що це Бог, лише хотіли послухати. Хтось із цих апостолів хотів індивідуального зросту. Можливо, когось цікавили дива. Комусь набридло працювати. Хтось шукав для себе маленького індивідуального сенсу, щоб виправдати своє існування. А виявилося, що вони брали участь у найбільш значній історичній події всіх часів і народів. А вони не знали цього. Вони лише тупцювали за Людиною, яка їм сподобалася.