Адвокатша заспокоювала, що, як іноземцю, мені доведеться сидіти лише половину терміну. Повідомила, що вже визначені присяжні, й незабаром відбудеться попереднє судове засідання, де вони вперше побачать мене й де, до речі, можна спробувати поставити питання про зміну ув’язнення на домашній арешт, але шанси на позитивне рішення — нульові.
Я припинив удавати грека й назвався своїм справжнім ім’ям. Аллі Іванівні, за допомогою мого давнього приятеля Віталіка, вдалося організувати довідку з нашої обласної «дурки» про мій параноїдальний синдром. Але цього було не досить.
Присяжних і суддів необхідно було чимось вразити, достукатися до їхніх сердець. Імітувати епілептичний напад? Небезпечно. У цій в’язниці було відділення для божевільних. Мій новий сусід не радив туди потрапляти — перетворять на дурня. Я вирішив «вскритися».
Чим? Я марно намагався відірвати якусь залізячку від ліжка. Тоді точив шматочок пластика. Різав ним руку, виходило погано. Сусід дивився на ці спроби зі жвавою цікавістю.
Нарешті, під час останнього «інтерв’ю», мені вдалося поцупити скріпку для паперу. Я довго точив її. Принаймні, шкіру вона протикала легко. В день суду я сховав її у задньому проході.
Перед тим, вночі я відірвав від простирадла кілька довгих тоненьких смужок — будуть бинтами.
Я не міг заснути, хвилювався, й як завжди, щоб заспокоїтися, філософствував, примушував себе думати за величне. Абстракції, якщо вживати їх за рецептом, мають неабиякий терапевтичний ефект.
Я згадував слова дядька Петра, який, за тисячі кілометрів звідси, можливо теж, як я, крутився на ліжку в безсонні й страхові. Так от, він якось казав мені: «Легко вірити в Бога, коли ти людина темна й неписьменна, коли не практикуєш. Сидячи десь на хуторі, не одержуючи серйозних неприємностей у вигляді нового знання, неважко молитися. Але тільки-но ти починаєш серйозно замислюватися над тими питаннями, які поставлені в Біблії, і тими питаннями, які поставлені в житті, твоя віра зазнає випробувань».
На відміну від дядька, я, мабуть, маю вроджений талант до віри. Я ніколи не сумніваюся в Богові. Мені легко казати, але уникати цього випробовування сумнівами є маловірством. Ми маємо зізнатися собі: так, 99 відсотків людської психіки справді є біологічними фактами. Людська психіка діє як машина, яку включено до біологічного механізму нашого тіла. А тіло включене до суспільного механізму, який, своєю чергою, включений до цивілізаційної машини, яка діє саме як тотальна машина.
Але ці механізми можуть бути досліджені та використані у боротьбі.
Я уявляв, що виголошую проповідь. На якийсь час навіть забув, що я у в’язниці і завтра суд. Я тихенько бурмотів собі під носа:
«Наведемо приклад. Сучасний пасажирський літак — дуже складний, напханий електронікою механізм. Він інтегрований в тіло системи супроводження, до системи дозаправки, до системи аеропорту, до системи промисловості — він включений в іще одну, більшу за розміром, машину.
Уявімо собі, що ми вирішили дослідити цей технологічний факт, не знаючи жодних інших фактів на Землі, — ми впали з Марса. Ми бачимо складну систему механізмів, пасажирський літак, який спрямовується і супроводжується через радіолокацію та іншу електроніку. Там все автоматизовано, хоча присутня людина — пілот. Його функцією є натиснути кілька кнопок протягом усього польоту і за чимсь там час від часу слідкувати. Людина активізується лише коли стається аварійна ситуація, але таке трапляється рідко тому, що це — досконала машина.
Більшість часу політ відбувається на автопілоті. Посадка проходить теж здебільшого в автоматичному режимі, і керування здійснюється із центру на Землі. Пілот при цьому непомітний настільки, що будь-хто може сприйняти j його за ще один невеличкий механізм у загальній системі.
Те саме відбувається і з нашою душею в людському тілі і в суспільній машині, і в цивілізаційній машині. Тут душа майже не працює. І все, що відбувається, є всього лише психічною механікою, механікою біологічною, механікою суспільною, механікою цивілізаційною, ширше, можливо, якоюсь природною механікою.
Проте інколи щось трапляється з пілотом — він може спрямувати свій літак не на аеродром, а в хмарочос. І в цей момент, коли він таранить Всесвітній торгівельний центр, сторонній спостерігач може з’ясувати, що пілот, виявляється, — не механізм, — у нього є душа, він — особистість.