Літак спрямовано не так — проти логіки машини. Цього не могло бути! Він або з’їхав з глузду, або, якщо це повторилося, тоді це є свідченням душі. Розгортання терору є розгортанням душі.
Під ранок я таки задрімав.
Коли прокинувся, став на коліна в кутку камери, приблизно на схід, і довго молився, аби Христос вивів мене звідси для нового життя.
Сусід, про всяк випадок попрощався зі мною й ще раз порадив не потрапляти у відділення для божевільних.
Коли мене повезли до суду, я зробив кілька глибоких вдихів і примусив себе не хвилюватися, відсторонитися власної долі. Я знову прочитав молитву й подумки продовжив проповідь:
„Наше „Я“, наша душа співвідноситься з нашою біологією так само, як пілот з літаком. Звісно, психіка у більшості це — біологічний факт. І тільки дуже невеликий відсоток людей інколи перетворює цей біологічний факт на факт вищого порядку.
Для того аби вивільнити душу, потрібно опанувати власну біологічну машину, як пілот опановує літак.
Мохамед Ата і його друзі знали, як це робити. Всі кажуть, що віражі були красиві…
Сьогодні ми, люди, перебуваємо в такому стані, що коли захочемо проявитися як особистість, по-справжньому, по-великому, то маємо щось зруйнувати. Будівництво автоматизоване.
Депресія долається вчинками. Якщо не на Всесвітній торгівельний центр спрямовувати метафоричний літак свого тіла, то принаймні час від часу відхилятися від курсу. І тільки відхилення парадоксальним чином дають рівновагу і той спокій, які необхідні людині для подальших осягнень“.
У британських судах підсудних тримають у таких самих „стаканах“, як і в українських. Буває дуже довго. Я почекав хвилин п’ятнадцять, тоді розстібнув штани й обережно дістав з анального отвору скріпку. Відігнув загострений кінчик, приготував смужки, які вночі відірвав від простирадла, закатав рукави тюремної джинсової куртки й заходився дряпати вени на передпліччях. По кілька десятків порізів на кожну руку, перш ніж нормально прорізав вену. Я замотав порізи смужками, щоб стримати витік крові, опустив рукави, підняв догори руки й став чекати. Було небезпечно занадто довго мати перетягнуті імпровізованими жгутами вени, але доводилося ризикувати.
Я далі шепотів проповідь до уявної авдиторії:
„Коли ми буваємо незадоволені, ми майже завжди незадоволені собою. Найчастіше не дощ спонукає депресію. Депресують, бо полінувалися взяти парасольку.
Часто незадоволення собою ми транслюємо на когось іншого — таким чином обманюємо себе. Доцільно ловити себе на цій брехні. Незадоволення собою можливо долати тільки через мікроперемоги — змусити власні тельбухи підкоритися.
„Причина неврозу — невикористана воля“.
Дівчина, у якої я колись мешкав у Києві, показала мені іншу дівчину, яка пересувається лише в інвалідному візку.
Вона мала серію операцій і їй, аби жити далі, необхідні нові. Щоразу лягаючи на операцію, вона не знає, чи виживе. Дихає через пластикову трубку в горлі.
Попри те, вона жвавіша й оптимістичніша за більшість своїх одноліток. Вона багато вчиться, пише і є активним волонтером — допомагає дітям зі смертельними хворобами. Її волі вистачило б на батальйон спецназу. Вона не знає, що таке депресія.
Я подумав, що тоді був вражений, але постарався швидко забути за неї, й лише нині згадав. Я не сприйняв тоді знайомство з нею, як урок. Бо урок зобов’язував би, принаймні, віддавати частину награбованого на тих хворих дітей, якими вона переймалася. Або, ще гірше, подивитися на себе прискіпливо, зрозуміти власне бадьоре здоров’я як здійснену Богом і не відпрацьовану мною інвестицію. Я не захотів виділитися з машини.
Ніцше, цей філософ з молотком, як його називали, казав, що людина — це дерево. І чим вище гілки тягнуться до неба, до світла, — тим глибше коріння йде вниз, до темряви, в зло. Можна уникнути доторку зла, якщо не тягтися до світла. У дрібних людей — дрібні гріхи, смішні. Диявол мало цікавиться маленькими людьми.
„Прекрасне“, — важке, зауважував Сократ (у нього не було молотка і поваги до людей з молотками). Тому найлегше здійснити прорив через гріх, через зло. Так воно, зазвичай, і трапляється.
Осідлати власну природу на якусь коротку мить з тим, аби це все-таки було небесним фактом, а не підземним, дуже важко. І це, зазвичай, не можливо без специфічного навчання.
Це не може бути досягнуто без зануреності у вивчення власної природи. Повинно рефлексувати, помічати власні слабкості, рефлексувати себе як машину, рефлексувати суспільство навколо як машину і власну включеність у культурний процес як включеність у машину.