— Треба було розповісти військовим за старого, — сказав Юрко.
— Навряд чи його вдалося б знайти, — відповів Дяківський. — Вже втік. Він організатор чи помічник організатора вибухів на ринку й, мабуть, у мечеті та невдалої спроби підриву будинку, де ночують західні журналісти. Непростий дядько.
— А ми чого тікаємо?
— А раптом у тому пікапі не було вибухівки? Навіщо нам розборки з окупаційною адміністрацією та родичами вбитого? І як ми пояснимо звідки в нас пістолет? Отримали від терориста? До речі, ти викинув?
— Зараз викину, — відповів я. Подивився на свої руки. Вони тремтіли.
— Було б добре, якби пального вистачило до кордону.
Цікаво, що Юрко не запитав за напрямок втечі, чому ми повертаємося, а не здоганяємо армію коаліції у Багдаді. Нам усім було досить вражень.
Уже було темно, і ми їхали розбитою дорогою крізь пласку кам’янисту пустелю. Час від часу обабіч дороги траплялися якісь халупи та спалені автівки.
Я мовчав, а Юрко з Дяківським, який сидів за кермом, розмовляли за майбутню революцію.
— Сьогодні ми побачили революцію зблизька, — казав Юрко, — вона подібна на понівечений труп. Розмовляти за революцію мені подобається, а її споглядати — ні. Трупи не подобаються. І люди, які підривають не подобаються. А вони ж, мабуть, революціонери. Я люблю американських солдатів. Вони допомагають пораненим. Але солдати, певне, контрреволюціонери.
— Це ви за суб’єкт чи за метод? — спитав Дяківський.
— Ну-у, за суб’єкт. Мабуть. Методи у вас в усіх однаково потворні.
— Отож. Коли ми робимо революцію, вірніше, коли ми мріємо про революцію, зазвичай ігнорується питання: хто такі «ми»? Оце питання самоідентифікацїї є основним питанням революції. А раніше основним питанням революції було питання про метод.
Християнам, котрі робили революцію в перших століттях, було цілком зрозуміло, хто такі «ми». Це були прості формальні відмінності. МИ сповідаємося, МИ приймаємо причастя, МИ віримо в Бога живого і цим МИ дуже відрізняємося від ТИХ, хто цього не робить.
І хоча мітраїсти теж причащаються, теж вірять у Мітру живого, тим не менше, їхнього бога звуть не так, і вони створені спеціально дияволом для того, щоб вводити в оману людей. Формальна відмінність дуже суттєва.
Коли наші предки творили буржуазні революції в Європі, так само було добре зрозуміло, чим саме МИ відрізняємося від ТИХ людей — довжиною штанів. Вони носять короткі штани і довгі панчохи, а ми носимо короткі панчохи і довгі штани. Ми належимо до іншого суспільного стану і виконуємо різні суспільні функції, і тому ясно, кого маємо прибрати і на місце чиє стати.
Нині ми з вами не відрізняємося довжиною штанів від тих людей, яких ми хочемо повалити. Ми не відрізняємося Іменем, бо вони індиферентні до імен.
Ісламісти прагнуть відрізнятися навіть зовнішньо. Ліваки плекають третю стать, прагнуть відрізнятися навіть за вторинними статевими ознаками.
Адепти майбутньої християнської революції поки що в усьому подібні до філістерів-скінхедів.
Ми зупинилися. Я вийшов, разом з усіма відлив, підняв голову до неба з неймовірною кількістю зірок і зрозумів, чому монотеїзм народився в пустелі.
— Пророк Мухаммад, — сказав Юрко, коли ми приземлилися в Дубаї, — провіщав, що кінець Світу наблизиться, «коли пастухи стануть змагатися у висоті своїх будинків». Ось прямо зараз рейс на Шарм-аль-Шейх, можна покупатися в Червоному морі, подивитися на різнокольорові риби й корали. Готельний сніданок і парасолька від сонця над дерев’яним лежаком — саме те, що нам потрібно після гостинної Басри.
Дяківський відповів, що йому огидні курорти «олінклюзів» для дрібнобуржуазної черні, п’яні москальські туристи, злодійкуваті єгиптяни, до речі, в Римській імперії єгиптяни мали винятково погану репутацію шахраюватих скандалістів.
І ми полетіли до Шарм-аль-Шейху.
Коли ми вдруге за цей день пройшли шмон перед посадкою на літак, я сказав Юркові, що насправді заскучив за Україною, бо після Британії був там лише кілька днів.
— Ти гадаєш, що мешкаєш в Україні? — вигукнув він. — Викинь цю думку з голови! Ми живемо на Земній кулі, а Україна — це те, що в наших серцях. І те, що в наших серцях, ми повинні нести скрізь у світі. Нашою Батьківщиною є весь світ. І ми маємо змагатися за панування у ньому.
Я уявив, як ми будемо змагатися за панування на пляжі, зважаючи на те, що в тюрмі я взяв обітницю більше не пити.