Коли хлопці висунулися на акцію, Дяківський ліг на диван і філософствував:
— У цих проповідях, у страйках, у війнах, на які вдається потрапити, у мріях і розмовах і має народитися спільнота осягнення.
Це нова спільнота, ось чому: наші предки розквітали в умовах тотального дефіциту. Багато небезпеки і мало матеріальних благ та інформації.
Натомість, ми скніємо в ситуації надміру. Можемо вибирати маніру поведінки, інформаційний струм, що любити і що ненавидіти, можемо вибирати між релігіями і професіями. Коли пропозиція занадто велика — надто велика і душевна порожнеча. Тоді небезпека давала актуальність. Нині ми самі вибираємо небезпеку з багатьох можливих.
— Дарма ви так з Соросом, — сказав я.
— Може й дарма, — зітхнув Дяківський, — але важко утриматися. Він занадто знаменитий.
— Слухай, мені треба витягти дядька. Можеш поговорити з начальством?
— Збройний пограбунок банку… Я навіть не уявляю, як пояснити, навіщо це їм. Багато подільників?
— Троє сидять, один бігає.
— Бачиш, хтось бігає. А чому твій дядько не бігає?
— Є люди, які притягують гроші, а є ті, кого притягує тюрма. Він людина старих понять — завжди попадається.
— Важкий випадок. Тут навіть втечу організовувати стрьомно.
— Я, мабуть, таки спробую.
О другій я вперше був в офісі «лідера», у його кабінеті, повністю обшитому чорними дерев’яними панелями. Важкі завіси на вікнах глибокого темно-синього, майже чорного кольору. На стіні в чорній рамі велика літографія з якоїсь відомої класицистської картини. Я придивився й зі здивуванням впізнав «Смерть Германіка» Пуссена.
«Лідер» посадив мене в крісло спиною до вікна, сам розташувався за великим чорним порожнім столом.
Відкрилися двері, зайшов худорлявий невисокий чоловік у темному костюмі з маленьким золотим клубним значком на лацкані. «Лідер» своїм звичайним млявим жестом показав йому на стілець. Довго мовчав, а потім заговорив настільки тихим голосом, що доводилося зосереджено прислухатися:
— Тридцять три тисячі членів клубу — та цифра, яку я встановив граничною для себе.
Чоловік зі значком хотів, щось сказати, але «лідер» зупинив його ледь помітним рухом руки.
— Проте популярність нашого таємного товариства дедалі поширюється. Крізь наші зачинені двері проходить дедалі більше адептів. Зріст числа ієрархічних поверхів відкриває нашим членам шлях до істинної рівності в умовах досконало пірамідальної структури. Але для продовження проекту істинний засновник має набути легендарного характеру. Піднестися за хмари. Піти в містичне поле, розірвати з предметністю. Бо що може заснувати засновник, якого можна бачити і торкатися по п’ятницях? Ви, друже, єдиний, хто здатен осягнути це, бо саме ви краще за інших усвідомили природу процесу, який ми спонукали до буття.
— Лідере, ви… ви вирішили померти?! — вигукнув відвідувач.
«Лідер» трохи закашлявся, але швидко опанував себе:
— Ще краще. Я зникну в горах, там, де завершується рослинність й починаються голі скелі, в одному з таємничих коптських монастирів. Де довічно або принаймні доволі довго споглядатиму ніч (бо лише вночі полишатиму свою печеру) й наприкінці фінансового року надсилатиму короткі містичні послання для зачитування вголос на структурних зборах. Як ви гадаєте, друже мій, кого я міг би поставити на чолі клубу замість себе? Може, Юрія Юрійовича?
— Ви хочете почути мою думку?
— Вашу, вашу. Саме вас я запросив, свого найближчого соратника, найрозумнішого, найпроникливішого з усіх, аби ви допомогли мені прийняти це доленосне рішення.
— Юрій Юрійович, звісно, найкраще розмовляє, дає мотивацію головам структур, але…
— Кажіть, кажіть.
— Це суто моя думка…
— Вона дуже цінна.
— Він не має достатнього авторитету серед засновників.
— Друже, серед засновників і навіть у моїх очах достатнім і беззаперечним авторитетом користується лише одна людина.
— Хто?
— Ви! Послухайте, щойно мені спала одна думка. Так! Це ви! Ви людина, якій я можу довіряти беззаперечно, ви маєте очолити клуб, стати на фінансовій і статусній вершині. І лише вас з чистим серцем я зможу рекомендувати нашим кураторам.
— Кому?
— Невже така досвідчена людина, як ви, могла бодай на хвилину сумніватися в тому, що наша масштабна діяльність могла б здійснюватися без допомоги… закуліси.
— Спецслужб?
— Давайте не будемо казати вголос. Давайте не будемо казати нікому. В Одесі не ходять просто так. В Одесі ходять від когось! Я спеціально запросив нашого доброго друга, ви розумієте звідки (він показав на мене), щоб організувати контакт. Ви стаєте значимою фігурою в системі державної безпеки! Ось підписка про співробітництво, треба підписати. Посвідчення, звання, індивідуальний номер, паролі і спеціальний значок отримаєте завтра. Ледь не забув, занесете десять тисяч доларів.