— І що було потім? — допитувався я у вихованця.
— Потім москалі повантажили нас у товарні вагони й повезли до совдепії. Ми знали, що вони розстріляють всіх дітей Лебенсборну старших за 12 років, тому розібрали днище вагону, щоб тікати. Виявилося, що під вагоном підвішені спеціальні ланцюги з гачками — проти втечі. Тому мій друг Франц загинув, коли стрибнув. Але мені поталанило. Я вибрався, тільки-но поїзд зупинився, щоб пропустити зустрічний. Це було вже на території України. Згодом вигадав собі прізвище й нікому нічого не розповідав, тільки вже значно пізніше, Юркові.
Зателефонував Дяківський: «Ти де? — запитав я. — Хочеш побачити людину, яка бачила Гіммлера?»
— Дяківський приїде? — спитав Юрко. — Революціонер на боці реакції хоче познайомитися з колишнім комсомольцем — вихованцем СС?
В якості чаю ми пили якось вариво (там була сушена шипшина, терен, чебрець і ще щось. Мене нудило, Юрко тримався). Вихованець розповідав за тонкощі ходіння під галсами на малотонажних яхтах. Він справді захоплювався цим спортом. Як Гейдріх.
За годину з’явився Дяківський. Він приїхав на маленькій порепаній червоній BMW. За кермом сиділа кореспондентка, з якою він разів десять остаточно розходився, останній раз ще перед моїм поверненням. Вони мали глибоку потребу катувати один одного.
— Ти збожеволів, — сказав я.
Дяківський зітхнув:
— Я нині проглядаю чудове дослідження Кіньяра по античний сексуальності. Він згадує слова Піфагора: «Всі душі є божевільними від народження з причини народження».
— Є такі люди, яким дуже погано, коли іншим добре, — зауважила кореспондентка і сердито подивилася на мене.
— Це Гітлер про Черчіля?
Юрко не дав нам посваритися. Він сказав: Той, хто цікавиться політикою, має глибоко в’їхати в європейську історію XVIII й XIX століть. Інакше ви не розумітимете підстав і спонук.
Якось мене розвеселили приклади поєднання функцій діячами того часу, які привідкривають для нас природу речей.
Як відомо, Фрідріх Великий вправлявся у війні та грі на флейті. І справді, флейта імманентна війні й асоціювалася з війною на тисячі років раніше за барабан.
Уроки флейти мають бути включені до навчальної програми академії Генштабу. Якби в консерваторіях вивчалася лінійна тактика пруської армії, ми б уникнули жахіть симфонічного авангарду.
Або Пилип Йосип Еніш — пов’язаний із Вюртенбергом теолог та архітектор.
Кажуть, архітектура — застигла музика. Так буває, проте, значно більше архітектура споріднена з теологією, бо прагне наслідувати Архітектора Всесвіту.
Колись архітектоніка Всесвіту — загальна теорія відносності та квантова механіка — будуть визнані розділами схоластики. Великий адронний коллайдер віддадуть під фундамент домініканського монастиря. Ченці швидше, вполюють «частку Бога», ніж наївний у справах полювання Хіггс.
Юстинус Кернер у Вайнсберзі лікував душевнохворих й одночасно очолював швабську школу поетів.
Поезія лікує наші душі, але не душі поетів. Для них вона — хвороба.
Історії хвороб в техніці дазайн-аналізу дуже поетичні. Не знаю, чи Бінсвангер посилався на Кернера?
Крістіан Фрідріх Даніель Шубарт жив у тюрмі та в театрі, позаяк служив директором театру й музики при двоpi Штутгарта, поєднуючи це з професійною опозиційною діяльністю.
Театр — розповсюджена метафора політики. Для Шубарта це була змова, а не метафора.
Пізніше, у XX столітті ми знаємо Сахарова, який створював водневу бомбу й захищав права людини, які мають руйнівний ефект більший за бомбу.
Гітлер і Черчіль любили живопис, але не любили один одного. Все це — вийнятки. Вони — типажі попередньої доби.
У XX столітті й нині ми однофункціональні, тому виграємо в ефективності, проте програємо в глибині.
— Так, — сказав Дяківський, — велика історична доба, яка почалася знищенням Содому і Гомори завершилася в зруйнованому Берліні. А ми — мешканці іншої, пов’язаної з тією лише ностальгією.
— Гадаю, — сказав я, — що велика доба завершилася трохи раніше — у вісімдесятих роках дев’ятнадцятого століття, зі смертю живопису.
— Велика доба, — сказав вихованець Лебенсборну, — завершилася наприкінці десятого століття, зі смертю Одіна, германського бога поезії та війни. Після того, війна була остаточно відділена від поезії і сенс існування світу вичерпався.
— Велика доба завершилася в шостому столітті до Різдва, в пізній архаїці, — раптом сказала кореспондентка, бо вже в п’ятому мудрець констатував: «Світ невпинно змінюється до гіршого, бо всихає і затоплюється водою».