Були двоє млявих депутатів від опозиції, ще один, крім мене, мутнуватний політолог, депутати від більшості. Нас припудрили, після чого з’явилася кореспондентка Дяківського (вдавала, що не знайома зі мною) й прочитала нам короткий інструктаж: будьте активні, можна переривати одне одного, кажіть одразу суть, усю «воду» ми виріжемо при монтажі, й найголовніше: через електронно-променеву трубку наших телевізорів не передаються думки, лише емоції. Тому переконуйте авдиторію не аргументами, а емоціями. Якщо ви будете говорити нормально, глядачеві здаватиметься, що ви спите. Йому буде здаватися, що ви говорите нормально, тільки, якщо ви будете втричі емоційніші, ніж звичайно.
Дуже довго налаштовувалася техніка. Нам весь час казали: «Ще хвилинку».
Я зрозумів, що таке релятивізм. Є «академічна година» — 45 хвилин. А є телевізійна «хвилинка» — теж 45 хвилин. Нарешті почався запис. Всі говорили прямо протилежно щойно прослуханим інструкціям. Нудно і довго.
Як новачок, я верз щось не в тему: «Я очікую покращення влади з 1986 року, від початку перебудови, яка нічого не покращила. Вибори у Верховну Раду Радянського Союзу. А влада не кращає. Потім 1991 рік, Державний Комітет з надзвичайного стану. Виявився не кращим. Потім валиться Радянський Союз, і обирається Верховна Рада України. Погана! Незалежність — це добре, а уряд поганий. Потім одні вибори — ще гірше, другі вибори — не наша влада, треті вибори — знову погано. На відміну від молоді, я чую розмови про те, що наступна влада буде краща, ніж попередня, уже вісімнадцять років. І я підозрюю, що наступні вісімнадцять мені будуть розповідати те саме.
Це індукція. Якщо вісімнадцять років я сиджу біля вікна, і бачу, що пройшов один негр, пройшов другий негр, третій і четвертий, і всі роки проходять одні негри, то швидше за все, я в Африці. Якщо вісімнадцять років повз мене проходять вибори, а влада не кращає, то швидше за все, я в Україні.
Принцип математичної індукції каже нам, що після виборів Ющенка, краще не буде… (я трохи втратив думку і від хвилювання забув висновок, який хотів сказати. Тут я згадав дядька Петра й почав за татарів)…от кримські татари, побувши в Україні, на відміну від нас не все життя (повертатися сюди вони почали на початку 90-х) вирішили не чекати вісімнадцять років. Вони приїхали сюди, подивилися й за тиждень зрозуміли — краще не буде. Треба собі створювати Меджліс, збиватися в орду й вирішувати свої питання самотужки…». Тут мене перервали й слова до завершення запису вже не давали.
Я гадав, що це повний крах, і моя телевізійна кар’єра завершилася. Проте, на моє здивування, коментарі в мене брали й надалі й навіть ще кілька разів запросили на ток-шоу. Певне, сподобалися емоції. А на зміст ніхто не звернув уваги.
У середині літа мєнти накрили клуб. «Лідер» мав рацію — це таки мало статися. Всіх засновників й основних дійових осіб добряче потрусили на гроші, але на довго нікого не закрили. Внутрішня кухня клубу була організована доволі розумно. Як я дізнався пізніше, подібні установи в інших містах (був певний час, коли вони були в моді) закінчили більш трагічно.
Юрко, який все ще вештався Україною (чогось не повертався до Штатів), зловтішався. Він недолюблював «лідера». Він казав: «Начувайся, з Дяківським теж закінчиться погано. Він втягнув тебе в телевізійну кампанію проти опозиції, це дурість з твого боку. За півтора роки бухгалтер буде при владі. Окрім того, режим занадто огидний, щоб працювати на нього. Країні потрібна демократія, НАТО й президент укорінений у вулик, народний. Біснуватий таких зневажливо називав „фьолькіше“. Але це саме те, що вам зараз потрібно».
— Наприкінці дев’яностих, — відповідав я, — коли крякнув банк «Україна», яким керував Ющенко (він вчасно зістрибнув, незадовго до банкрутства), пів Києва займалася його боргами. Я тоді теж намагався відщипнути й проглядав заставні зобов’язання. Найбільше мені сподобалися два. Один кредит був виданий банком під яйця птахофабрики у міру їх несіння курми, а другий — під відтинок асфальтової дороги від правління господарства до свинарника. Для мене так і лишилося загадкою, що саме вони збиралися зробити з тією дорогою після неповернення кредиту. Перекопати?
Я не питав, бо що я міг почути у відповідь? Хіба що українську народну пісню. Всі наші пісні і політичні програми складались у відповідь на подібні німі запитання.
Саме тому в них так багато почуття і так мало сюжету.
Розумієш, однією «Україною» він вже керував. Чому ти гадаєш, що результат керівництва другою буде кращим?
— Тому що Януковичу, з його донецьким кодлом, не можна віддавати владу.