— А ми з Дяківським відмовляємося від вибору між шахраями і бандитами. Наш вибір — Кучма! Той хто не буде. Працювати на Кучму — все одно, що працювати на Навуходоносора. Навуходоносор, звісно, негідник, але він мертвий. Його нема. Кучми майже нема.
— Жалюгідне виправдання!
— Якось мав побачення з дядьком, він звернув мою увагу на кримських татарів. Я весь час думаю за них. Коли українці укладали з ними угоди (наприклад, Богдан Хмельницький), завжди треба було платити, зазвичай, ясиром. Давали можливість уводити в полон здорових чоловіків, красивих жінок і маленьких дітей. Сьогодні за лояльність кримських татар Українська держава знову ж-таки платить. Привілеями. Кажуть, що скнара платить двічі. А слабкий платить весь час. І ми маємо платити кримським татарам за те, що вони нас ощасливили і повернулися в Крим.
Я запитую себе: якщо ці люди приїхали, одразу зорієнтувалися і вже вимагають платні, то чим ми гірші? Вони отримають і з Ющенка і з Януковича.
Нам не вистачає одного — ми все ще не відчуваємо себе чимось окремим. Від політики, наприклад.
У татар одна перевага: вони зрозуміли, що вони — інші. Інші мають більше прав. Я, наприклад, інший. Дяківський інший. Його хлопці інші. Вони довели, що можуть псувати життя начальству.
Той самий Сорос впливає на політику багатьох держав. Перед ним запобігають прем’єр-міністр України, вся опозиція, з ним зустрічається Президент. Він — спекулянт! Спекулянт приїжджає в Україну і має можливість повчати наших начальників, нашого Президента, яким чином йому вести політику, як додержуватися прав людини. І той це вислуховує! Це показують по телевізору. Але наші хлопці і дівчата можуть піти і закидати Сороса майонезом.
— Ну то й що?
— Завтра закидають гранатами. Ми — інші! П’ятдесят мільйонів — недостатньо, щоб їх брали до уваги, а п’ятдесят чоловік — достатньо. Ну, може не п’ятдесят, але п’ятсот — напевне! Тут така ситуація, що татари поставили себе, не вдаючись до терору. Акціями громадянського впливу. Наразі цього досить. Та й бояться, бо далеко не чеченці.
Ми теж ще не переходимо межі. Все має визріти. Але плекати відмінності треба завжди.
Наш конкурент — не Ющенко й не Янукович. Наші конкуренти — такі як ми. Наші вороги глобальні — москалі, Америка, бюрократичний Інтернаціонал, а ти спонукаєш нас боротися з комахами.
— Якщо діяльність Дяківського проплачує й підстраховує секретаріат президента, то вся ця філософія — лише самовиправдання.
— Бін Ладена теж патронувало ЦРУ чи Військова розвідка, але бачиш, як вийшло.
Юрко лише хитав головою.
Я розмірковував над тим, де взяти зброю й куди дівати дядька після втечі. Якось, у підвалі почув розмову з київським баригою, який потребував контактів Дяківського у Придністров’ї. Барига налагодив під Києвом виробництво піратських компакт-дисків. Непоганий бізнес, але американці натисли на українське керівництво, й мєнти закопали подібні підприємства. У зв’язку з цим виникла ідея поставити заводик у Придністров’ї — невизнаній республіці на південно-західному кордоні України.
Придністров’я — це ідея! Можливо, там можна прикупити два автомати, пістолети й гранати, а потім сховати дядька. Варто подивитися чи не легше там зробити молдавський чи москальський паспорт. Я умовив Дяківського скататися туди.
Юрко впав на хвіст. Ми їхали мерседесом бариги. Він сам був за кермом, Дяківський поруч з ним, а ми з Юрком позаду. Одеська траса ремонтувалася й розширювалася, доводилося часто скидати швидкість. Я примусив баригу вимкнути музику й повідомив йому, що мєнти цілком мали рацію, коли конфісковували його завод компакт-дисків, якщо він тиражував таке ж лайно, яке слухає. Барига сказав, що все зло від американців з їхнім глобалізмом і авторськими правами.
Дяківський відірвався від написання есемески своїй кореспондентші й сказав, що істинним автором всього є Бог, тому всі права належать Йому, а не американцям. Я спитав чи є Бог також автором улюбленої пісні нашого водія «ти целуй мєнья вєздє, восємнадцать мнє уже»?
Дяківський замислився й відповів, що коли людина мислить, сприймає і в кожному творчому акті, вона користується запозиченою здатністю, що Бог є єдиним джерелом думки, творчості й волі.
З другого боку, людина здатна псувати те, що зачерпує з цього Джерела, але не зрозуміло як, бо волю до перекручення вона запозичує Там же ж. Але американці перекручують більше всіх.
Юрко не витримав хули на Сполучені Штати й зауважив, що у світі є тільки дві країни, які поводять себе правильно і в яких нам варто вчитися. Це США та Ізраїль. Вони ефективно використовують ракети «повітря-земля».