Систематичною працею ви можете набути знання і розширити свій кругозір. Але просвітління — раптове різке усвідомлення істини, істинного співвідношення речей — це мить. І головне, що воно може бути відчуте тільки один раз. Коли вдруге ви подумаєте ту саму думку — вона вже не буде істиною. Тобто це буде просто правильна думка. На третій раз, це буде лише цікава думка. На четвертий раз, це буде банальність, а на п’ятий — брехня.
В істині цей момент емоційного вибуху є основним. Утім, повернемося до наших баранів. На післязавтра, на дев’яте грудня, на річницю арештів після бешкетів під Секретаріатом президента мені потрібно десь півсотні відморозків для підтримки опозиційних заходів. Поки що всі ці новомодні мережеві технології мобілізації громадянського активу суттєвих результатів не принесли, тому будемо працювати, як завжди, бандитами. Подумайте над бюджетом.
Думати за бюджет я пішов у підвал Дяківського. Він лежав на дивані в глибокій задумі.
— Тебе знову кинула твоя кореспондентша? — спитав я.
— Ні, — відповів він, — ми разом дійшли рішення розійтися. Цього разу остаточно.
— Не сумуй. Вже незабаром Армагеддон й усі неприємнощі завершаться.
— Саме за це я розмірковую. Наші далекі предки у XIII столітті тут у Києві вели непримиренну боротьбу за добробут проти свавілля князівської адміністрації. За цілком зрозумілі речі, за які й справді потрібно було воювати: за чистоту вулиць, за те, щоб добре був проведений водопровід, за те, щоб не крали намісники, за зменшення комунальних платежів. А потім прийшли монголи і все спалили. І все, що здавалося таким важливим, перестало існувати.
Ми у подібній ситуації нині. Ми боремося за речі, які зникнуть. Воюємо проти негараздів, які незабаром згорять.
Усі наші дріб’язкові проблеми, імена, які нас оточують, політики, усі ці симпатичні і несимпатичні люди, все, про що мислимо щодня, що бачимо по телевізору — все згорить. І на згарище прийдуть зовсім інші люди, проблеми і сюжети, до яких ми, як завжди, будемо не готові.
— «Лідер» просить півсотні людей для забезпечення якихось антипрезидентських заходів.
— На чотирнадцяте?
— Так.
— Бач, як добре, — ми саме готуємо на цей день акції проти їхніх заходів. Скільки дає?
— Треба порахувати, скільки ми хочемо.
— Щоб вистачило бійців і проти опозиції, і на захист опозиції, доведеться підтягувати публіку з областей.
— Та він заплатить.
— Якби вони не були такими потворами, що президент з цими донецькими, що опозиція зі своїм Бухгалтером, віддали б всю ситуацію мені. Я б мистецьки довершено організував їм протистояння. Всі були б задоволені. Без зайвих жертв, без мусарні, до речі, й коштувало б усім дешевше.
У другій половині жовтня москалі заходилися насипати дамбу до українського острівця Тузла між Керчю та Таманським півостровом, там де Озівське море переходить в Чорне. Вони підло стверджували, що відновлюють косу Тузла, Україна справедливо заявляла, що Тузла — то острів, а не коса. Вони хотіли відібрати в нас його й розширити свої територіальні води. Це б дозволило їм не платити за прохід кораблів через протоку.
Як не дивно, Кучма був готовий до спротиву й загрожував відкриттям вогню, якщо будівничі дамби наблизяться до острова.
Підвал на Музейному провулку спорожнів, Дяківський зі своєю публікою гайнули до Керчі, організовувати оборону Тузли, якщо прикордонники не наважаться стріляти. Це, звісно, був більше пропагандистський жест. Але кількох людей він послав на москальський бік протоки, розвідати можливість підпалити що-небудь з техніки, задіяної на будівництві дамби.
Я лишався у Києві, щоб не переривати підготовку втечі дядька, а Юрко рихтувався услід за Дяківським.
Ми пили каву на залізничному вокзалі, Юрко втовкмачував мені свою теорію формування національної психології, він казав: «Уявлення та образи в суспільній свідомості виникають спонтанно. Ці дивні, часто нічим не викликані і завжди не адекватні уявлення формують власний предмет. Об’єкт формується власними образами.
Можна змінити не тільки вираз обличчя, але й антропологію лицевої частини черепа в наступному поколінні, якщо подарувати дзеркало троглодитам. У стосунках з суспільним дзеркалом, саме відображення є активним чинником.
Напружся й уяви себе маленьким єврейським хлопчиком. Ти ще не встиг зробити чогось особливо гидкого: ні замісити мацу на крові християнського немовляти, ні розбестити свідомість титульної нації через контрольовані тобою ЗМІ, ти пілікаєш на скрипці і дивишся на світ своїми темними, широко розплющеними очима. Проте всі навкруги від самого твого народження вбачають у тобі втілення світового зла, елемент тривалої змови, щось підступне й огидне. Це мимоволі піднесе тебе у власних очах, дасть поштовх на все життя, це змусить до заглибленого самоспоглядання чи до надзвичайної активності.