Від античних часів народи, яких не помічали, зникли, яких ненавиділи, живуть.
Сьогодні нам дає шанс антиукраїнська істерія в Москві, що розгорнулася широким фронтом від Державної Думи до останнього тролейбуса далеко за Садовим кільцем. У голові пересічного москаля Путіна українець живе, як щось середнє між євреєм (як втіленням світового зла) та „особою кавказької національності“ (як злом локальним). Наше завдання — стати гідними ненависті, яку ми викликаємо, піднестися до висоти створеного москалями образу».
Я провів його до вагону. Він посміхнувся огрядній провідниці біля входу й повідомив мені, що, здається, не нудьгуватиме в дорозі.
А я поїхав на україно-москальський телеміст, організований каналом, де підвизалася кореспондентша Дяківського.
Я вигадував репліку, яку доведеться вмістити в дві хвилини (більше часу не дадуть). Я думав, що міжнаціональні стосунки буває цікавіше споглядати, ніж стосунки статеві. Проте якщо віденський дідусь сидить уже в кожному мізжечку, а сексуальна революція (як і кожна революція) вступила, нарешті, в другу фазу (спочатку просвітила, потім інфікувала), то, щодо чарівного світу національної революції, людство досі скніє у фарисействі і невігластві. І це після 1848, і після 1933, і після 1991! Вважається достатнім знати, що всі народи (крім сербів) хороші, особливо євреї.
Насправді ж, національні стосунки ще очікують на свого Фрейда. Ним буду я.
Почнемо з Едипового комплексу конкретного пацієнта, який «на Землі займає більше місця, ніж в історії», з перших проявів лібідо…
Щось заскладно й задовго. Треба простіше. Десь так:
«Опустимо період Великого Князівства Литовського.
Після того українці предметно взяли участь у московських справах на початку XVII століття. Дві третини війська Лжедмитрія були українцями (переважно аріанами). Ми влаштували їм велику смуту, і це був єдиний період в історії Московії, коли проста людина вповні насолоджувалася свободою та добробутом. Селяни були щасливі. І навіщо їм були ці Романови?
Якби наші хлопці не повилазили з Лаврських печер, щоб здійснити їм адміністративну та церковну реформу, москалі досі огидно хрестилися б двоперстям. Ми навчили їх справжньому православ’ю, адже ми мали високий рівень освіченості завдяки єзуїтам. Ми створили їм бюрократію та централізовану державу, адже ми вийшли з Запорозької вольності.
І хоча москалі колонізували Крим, ми колонізували північ Кавказу та Сибір. Як стверджує видатний сходознавець Артеменко, калмики досі в побуті всіх некалмиків називають хохлами, а калмики є фахівцями колонізації.
У XX столітті вихідці з нашого боку „риски осідлості“ створили дві держави: СРСР та Ізраїль.
Дніпропетровці керували Радянським Союзом у його найщасливіші часи — в період застою. Коли за справу взялися самі москалі, він миттєво розвалився. В наших братерських стосунках Україна завжди відігравала роль Авеля.
Москалі виштовхали нас із Союзу.»
Щось знову заскладно. Але я вже доїхав й піднявся до студії. Всі встигли загримуватися й сідали на стільці згідно з папірцями, на яких були написані прізвища. Учасників — чоловік десять. Зі знайомих я побачив Табачника, якогось клерка з МЗС (колись зустрічав на прийомі в москальському посольстві), очільника Спілки письменників (він часто виступав по телебаченню), решта — депутати й на моє обурення — жодного військового. Я, слава Богу, був єдиним представником політологічної громадськості.
Телеміст, як і всі телемости, швидко перетворився на базар. Москалі, як завжди, брали горлом й безсоромною безупинною брехнею. Я раптом зрозумів сенс старовинного блатного вислову «нахабний, мов колимський підарас». Наші візаві на екрані всі до одного були колимськими підарасами. Це в них домінуючий типаж.
Наші теж дратували, але млявістю й звичайними апеляціями до дружби. Особливо я зненавидів якогось нашого депутата з Криму — явний ворог, підігравав москалям.
Аж ось дівчинка піднесла мікрофона мені. Я вдихнув й промовив:
— Хвилюючись за майбутнє співіснування наших народів, ми обрали на президента найбільшого русофіла в країні Леоніда Кучму. Неконструктивна позиція Москви за півроку перетворила його на печерного націоналіста.
Ми віддали вам своє серце, а ви хотіли Севастополя.