Якщо шукати подібність, то, звісно, той чоловік був незнайомцем, вони побачили його спереду, коли він поставив валізу на землю, щоби знайти квиток і вручити його службовцю при виході з перону. Лаура вийшла з вокзалу першою, він дав їй змогу віддалитися і загубитися на автобусній зупинці. Сам зайшов до кав’ярні на розі й опустився на банкетку. Пізніше він не міг згадати, чи замовляв щось випити, якщо те, що палило йому рота, було присмаком дешевого коньяку. Увесь день по обіді він без перепочинку працював над афішами. Подекуди думав, що треба буде написати мамі, але до кінця дня так і не написав. Перетнув Париж пішки, прийшовши додому, зустрів у вестибюлі консьєржку і трохи з нею поговорив. Йому б хотілося і далі говорити з консьєржкою чи сусідами, але всі йшли до своїх помешкань: наближалася пора вечері. Він поволі піднявся (насправді завжди піднімався поволі, щоб не натруджувати легенів і не кашляти) і, вийшовши на третій поверх, прихилився до дверей, перш ніж натиснути на дзвінок, аби якусь мить перепочити у позі того, хто слухає, що робиться всередині дому. Потім подзвонив двома звичними короткими дзвінками.
— А, це ти, — сказала Лаура, підставляючи йому холодну щоку. — А◦я вже починала думати, що тобі довелося затриматися на роботі. М’ясо, мабуть, переварилося.