Викликані на чергове побачення до Юргенса, Микита Родіонович і Андрій помітили, що його резиденція охороняється автоматниками; один розмістився в передній кімнаті, біля самих дверей, другий — біля входу в будинок з двору.
В особняку, як і раніше, панував непорушний спокій. Особняк нагадував острівець тиші і порядку серед бурхливого моря. Вірний собі, цілком спокійним залишався і сам Юргенс.
Розмова, що відбулася, носила не зовсім звичайний характер. Переконавшись у тому, що учасники групи забезпечені всім необхідним і ні в чому не мають особливої потреби, Юргенс попросив їх зробити приблизний підрахунок продуктів харчування місяців на п'ять.
На здивовані погляди друзів Юргенс відповів по-російськи:
— Звикайте, звикайте… В нашій роботі часом зустрічається багато незрозумілого, але це не повинно вас лякати. У недалекому майбутньому ви самі дізнаєтесь, чим це викликано.
Микита Родіонович і Андрій, озброївшись олівцями і папером, сіли за підрахунки.
Коли питання про харчування було розв'язане, Юргенс сказав:
— Прошу мати на увазі, що присвоєні вам клички: Марс, Сатурн і Юпітер, є одночасно і паролями. Отже той, хто назве їх вам, незалежно від того, хто це буде, знає про все, і ви зобов'язані будете виконати те, що він вимагатиме. Кажу це тому, що все може трапитись.
— Як це все-таки розуміти?
Юргенс посміхнувся:
— Час напружений. Мало що може трапитись! Сьогодні я тут, завтра — там; сьогодні я живий, а завтра мене вб'є випадкова куля… Ось так. Забувати про це не можна… До речі, як я розмовляю по-російськи? — раптом спитав він.
— Краще, ніж ми по-німецьки, — сказав Микита Родіонович. — Вас можна прийняти за росіянина.
— Навіть?
— Звичайно.
— Це добре. Ніхто з нас не знає, якою мовою і коли доведеться розмовляти. Ви думали над тим, як і яким шляхом краще повернутися в Росію?
Ожогін і Грязнов чекали, що сьогоднішня розмова почнеться саме з цього питання, до нього вони підготувалися.
— Думали, — відповів Микита Родіонович.
— Ну і як?
Ожогін виклав свою точку зору. Повертатися до Радянського Союзу під виглядом військовополонених — невигідно і небажано. Недоцільно також говорити про те, що вони взагалі були на території Німеччини, бо це може накликати на них підозру…
— Не згодний, — перебив Микиту Родіоновича Юргенс. — Полону в своїх нових біографіях вам не уникнути, оскільки ви опинилися на території Німеччини. Раніше ще можна було сказати, наприклад, що ви жили в районах, тимчасово окупованих німцями, або були в партизанах, але тепер такі варіанти виключені. Залишається полон. Полон і втеча з полону. Обов'язково втеча, причому, групова. Тікало п'ять, шість, сім чоловік, живими лишилося троє. Питання: куди тікали, де ховалися, жили, що робили? Це треба серйозно обміркувати. Прізвища полонених, які тікали з таборів і загинули, вам дадуть. Дадуть також найменування табору. Не виключена можливість, що доведеться з'їздити і подивитися на цей табір, щоб потім зуміти розповісти про нього. Уявимо й інший варіант: до табору вас не довезли, і ви по дорозі втекли. Такі факти були. Зовсім недавно місцева влада виловила чотирьох росіян, які втекли з заводу і ховалися в лісах протягом двох років. «Такий варіант теж підходить.
— Зрозуміло, — кивнув головою Ожогін.
— У мене запитання, — промовив Андрій, який досі мовчав.
— Будь ласка.
— Радіотехніка нам буде видана?
— Ні в якому разі. Ви самі забезпечите себе технікою на місці, після остаточного зміцнення свого становища. Ви переконались, що все це не таке складне, як здається на перший погляд.
Розмова затяглася. Ожогін і Грязнов зробили з неї висновок, що Юргенс після арешту Марквардта почувай себе невпевнено, хоч і намагається старанно приховати це…
— Може статися так, що ми будемо залишені напризволяще, — сказав Андрій по дорозі додому.
— Все можливо, — погодився Микита Родіонович. — У паніці можуть забути не лише про нас.
— Ну що ж, не забудуть — добре, забудуть — ще краще.
… В домівці Вагнера ніхто не спав. Альфред Августович, Абіх, Алім сиділи в кабінеті над картою.
— Ми склали «послужний список» Моллера. Нате, полюбуйтесь. — Вагнер простягнув Ожогіну списаний аркуш паперу. — Неточними можуть бути лише дати, а за решту ручуся головою.
Це був страшний список жертв — список комуністів, антифашистів, яких видав і занапастив Моллер. Ось комуніст — робітник Саймер, у справі якого виступало всього лише два свідки: поліцай і Моллер. Саймера, коли він розклеював листівки, бачив тільки поліцай, а Моллер дав свідчення за плату. Ось адвокат Брандт. Він з'явився у місті перед війною і оселився у Моллера в готелі. Брандт у свій час був активним бійцем Інтернаціональної бригади в Іспанії. Якось у колі друзів Брандт сказав, що готовий битися за Москву так само, як бився за Мадрід. На другий день його арештували. Серед свідків був Моллер. Ось зубний лікар — старий Лернер. Протягом року він замінив Моллеру майже всі гнилі зуби Якось лікар, між іншим, показав Моллеру портрет Тельмана, який зберігав кілька років. Тієї ж ночі з'явилися гестапівці і арештували лікаря. Старий Лернер помер у тюрмі. Кравець Келлер. У нього була дочка Роза, яка жила на нелегальному становищі: її переслідували за участь у першотравневому страйку. Будучи замовцем Келлера, Моллер під приводом допомоги Розі дізнався у батька, де ховається дочка, і видав її гестапівцям. Слідом за Розою арештували і родину Келлера. У списку було зазначено дванадцять жертв.