— Чекайте! — І пішов.
Микита Родіонович сів. Минуло кілька хвилин. Здавалося, що присутності Ожогіна не помічали. Микита Родіонович тихо кашлянув, але і це не вплинуло. Гестапівець навіть не відірвав очей від паперів, які проглядав.
Лише через десять-п'ятнадцять хвилин він відклав справу і звернувся до Ожогіна.
— Як ви сюди потрапили? Чого?
— Я і мої друзі — працівники Юргенса. У нас немає ніяких документів, — пояснив Микита Родіонович.
— Про це повинен був потурбуватися Юргенс, — відповів гестапівець, — і якщо не потурбувався, значить вважав зайвою або небажаною наявність у вас документів.
— Але Юргенса немає в живих, а часи змінилися, — намагався виправдати свою точку зору Ожогін.
— Що ви цим хочете сказати? — зі злістю спитав гестапівець.
— Без документів ми позбавлені можливості взагалі перебувати в місті, нас може кожної хвилини арештувати військова влада.
Гестапівець встав з крісла.
— Арештувати… — повторив він повільно, наче щось обмірковуючи. Потім знову сів і почав ритися в паперах.
Несподівано задзвонив телефон. Гестапівець зняв трубку і приклав її до вуха.
— Я… Так, закінчую… — Обличчя його зблідло. — Вже, зараз? — спитав він розгублено і, поклавши трубку, повільно підійшов до дверей, розчинив їх навстіж і голосно гукнув у коридор: — Мейєр!
Не чекаючи, поки хто-небудь відгукнеться, гестапівець повернувся до стола і почав збирати папери. Робив він це невпевнено, наче не знав, куди що покласти.
Зайшов штурмшарфюрер, низенький на зріст, з круглим обличчям й високою талією, і, ставши струнко, доповів про себе.
— Машини готові? — спитав гестапівець.
— Так, готові!
— Якщо в першій є місце, посади оцього. — Він показав на Ожогіна. — По групі «Б». Зрозуміло?
Штурмшарфюрер ствердно кивнув головою і підійшов до Ожогіна. Не розуміючи, що відбувається, Микита Родіонович звернувся до гестапівця:
— Це непорозуміння. Я наполягаю, щоб мене вислухали….
— Веди! — коротко кинув гестапівець.
— Моє прохання в інтересах розвідки… — продовжував Микита Родіонович.
Штурмшарфюрер потягнув Ожогіна до дверей і безцеремонно виштовхнув у коридор, а звідти на подвір'я.
Микита Родіонович побачив темно-сірі цегляні стіни і велику кількість маленьких вікон з гратами. Подвір'я було заасфальтоване, в усіх кутках стояли автоматники. В центрі височіла вишка з кулеметною установкою. Біля неї стояло кілька закритих машин. Дверцята однієї з них були відчинені. Поруч стояли два солдати і про щось тихо розмовляли. Штурмшарфюрер відвів Ожогіна вбік і став поруч з ним.
— Конвой, сюди! — пролунала раптом голосна команда.
Біля десятка автоматників поспішно вишикувалось ланцюжком між машиною і в'язницею.
Через кілька хвилин почали виводити в'язнів. Один з них був одягнутий у форму гестапо, але без знаків, нашивок і ременя. Коли він наблизився, Ожогін здригнувся: це був майор Фохт. Він ішов спокійно, з гідністю, поглядаючи навкруги.
— Що тут відбувається? — тихо спитав Ожогін штурмшарфюрера, який стояв поруч.
— Нічого. Відправляють в'язнів, — спокійно відповів той.
— Але це ж майор Фохт!
— Був майор. І не Фохт, а Ціслер, — знехотя пояснив штурмшарфюрер.
— Якась комедія! — прошепотів Ожогін.
Дверцята за Фохтом захлопнулися, і машина виїхала з. подвір'я. Зараз же почали виводити в'язнів для посадки в другу машину. Деякі з них не могли йти самі, їх тягли під руки.
Штурмшарфюрер показав Ожогіну на дверцята і енергійно потягнув його за рукав.
— Куди ви мене тягнете? — запротестував Ожогін. — Без балачок!
— У вас немає підстав для цього!
Підбіг старший гестапівець, який керував посадкою:
— В чому справа? Що тут таке?
Штурмшарфюрер відповів, що повинен посадити цю людину за розпорядженням старшого слідчого Лемана.
— Я не прийму, — безапеляційно заявив старший. — Машина їде по спеціальному маршруту. До того ж я не буду брати на свою відповідальність в'язня без наряду.
— Я не в'язень, — сказав Ожогін.
— Тим більше.
Залишивши Ожогіна, штурмшарфюрер побіг у будинок.
Старший гестапівець підійшов до машини, щось сказав шоферу, і той завів мотор. Черговий почав відчиняти ворота.
У Микити Родіоновича гулко билося серце. В думках він квапив людину біля воріт, бо розумів, що з від'їздом арештантської машини зникне небезпека.
З будинку, розмахуючи папірцем, вибіг штурмшарфюрер. Начальник конвою, який сидів уже в кабіні шофера, незадоволено зморщився. Пробігши очима записку, він поволі виліз з кабіни і відчинив дверцята.