— Цього і слід було чекати, — сказав майор, прочитавши листа, принесеного Микитою Родіоновичем — Ще під час першої нашої зустрічі, два роки тому, я висловив думку, що вони не можуть забути своїх людей. Не так уже їх багато.
Майор почастував Ожогіна цигаркою і закурив сам.
— Чого вони добиваються, і мені і вам. відомо. Але випускається з уваги пильність радянських людей. На щастя, партія вчить нас не тільки любити друзів, але й добре розпізнавати» ворогів!.. Гадаю, що і на цей раз вони прорахуються.
Микита Родіонович з задоволенням слухав майора Шарафова. Після кількох зустрічей і розмов, які були у Микити Родіоновича з майором за минулі два з лишнім роки, він пройнявся до Шарафова повагою і симпатією. Майор був наділений допитливим розумом, рівним, спокійним характером і вмів говорити переконливо.
— Ну добре. Не будемо ламати голову. Майбутнє покаже, з ким ми маємо справу. — Майор підвівся. — Доведеться вам грати колишню роль, Микито Родіоновичу. Бажаю успіху. Чекаю дзвінка.
Телеграма від Антоніни прийшла під час відсутності Костянтина, і зустрічати її виїхав у неділю сам Микита Родіонович.
Антоніна виглядала стомленою і засмученою. Її чорне волосся, заплетене в густі довгі коси, підкреслювало незвичайну блідість обличчя.
— Що трапилося, Тоню? Чого ти затрималась? Костя так турбувався…
— Він знову поїхав?
— Так, ще в середу. Термінове відрядження, — наче виправдуючи брата, почав пояснювати Микита Родіонович.
Антоніна зітхнула:
— Завжди термінові відрядження! Дружина хоч зникни, він і не помітить.
— Навіщо ти так говориш! — заперечив Ожогін. — Костянтин дуже непокоївся за тебе. В останні дні ми ламали голову, куди ти запропастилася, — ні телеграми, ні листа. Що тебе затримало?
— Довга історія… Тут незручно. Розповім дома.
А вдома вона почала прибирати і тільки надвечір вийшла на веранду і, сівши в плетене крісло, запропонувала:
— Посидьмо, поговоримо.
День згасав. Ще не відчувалося вечірньої прохолоди, але денна спека вже спала. Призахідне сонне зайшло за будинок, і шибки у вікнах сусіднього будинку запалали яскравим вогнем. Ледве чути було шум міста.
— Зі мною трапилась безглузда пригода, — почала Антоніна і важко зітхнула.
Вона погортала журнал «Вокруг света», що лежав на столі, і поправила квіти у вазі.
«Хвилюється», подумав Микита Родіонович.
Розповіла вона ось що. У московському поїзді, що йде через Свердловськ, виявилось одне вільне місце у спальному вагоні прямого сполучення. Антоніна потрапила в чотиримісне купе, де вже було троє чоловіків. Швидко познайомилась. Один з пасажирів — як з'ясувалося пізніше, іноземець, який непогано володіє російською мовою, — запропонував їй зайняти нижню полиню. Він їхав транзитом, через весь Радянський Союз у Шанхай, в справах своєї фірми. Двоє інших — артисти — поверталися з курорту у Владивосток.
— Ну, знаєте, як буває в дорозі, — продовжувала Антоніна, — взаємні послуги, турботи, невимушені розмови. Всі мої супутники виявилися людьми делікатними, люб'язними, і я зовсім не шкодувала, що потрапила в чоловіче товариство.
Іноземець, за словами Антоніни, відзначався товариськістю, вмів підтримувати цікаву розмову. У нього в житті було багато пригод: він був учасником останньої війни, побував у Африці, в Єгипті. До війни він деякий час жив у Радянському Союзі і працював консультантом на якомусь будівництві в Середній Азії. Це був солідний чоловік з великим круглим лобом, з борідкою і сивіючою шевелюрою. Одягнутий він був вишукано, зі смаком.
— Спочатку мені здалося, що він понурий і має важкий характер, — пояснила Антоніна, — але дальша його поведінка спростувала це. Вдень майже перед кожною зупинкою він одягав рогові окуляри для захисту очей від сонця, виходив з вагона і повертався обов'язково з якою-небудь покупкою. Приносив фрукти, овочі, солодощі, якось приніс пляшку вина. Частував усіх і в першу чергу мене. Коли стали наближатись до Новосибірська, він вийняв з портфеля допотопний довідник, порився в ньому і спитав: «Незабаром Новомиколаївськ?» Я розсміялася: «Про Новомиколаївськ усі давно забули. Ми знаємо Новосибірськ».
Антоніна вчилася в Новосибірську, любила це місто і почала описувати його. Іноземець зацікавився, почав її розпитувати. Вона, звичайно, не пошкодувала фарб, а потім повідомила, що в Новосибірську в неї пересадка.