Але страх Микити Родіоновича виявився даремним: капітан Кедров був відсутнім не більше сорока хвилин.
Поклавши котушки на місце і уважно, не поспішаючи, перевіривши, чи потрапили ніжки стола й ліжка у видавлені ними заглиблення в килимі, Кедров пройшов у перукарню, відчинив двері на вулицю і сів на диван.
— Зачиніть свої двері, — кинув він, — сидіть і чекайте.
Знову настала тиша. Микита Родіонович викурив дві цигарки, а коли дійшов до третьої, почув за стінкою голос Раджимі:
— А ви й досі сидите тут? — спитав він капітана.
— Що ж мені, по-вашому, робити? Іти по місту з наполовину виголеною фізіономією? Пробачте, це не годиться… Давайте закінчувати.
— Як усе по-дурному вийшло! — промовив Раджимі. — Посидьте хвилинку, я переодягнуся.
Раджимі зайшов до кімнати, щільно причинивши за собою двері. Піджак його був забруднений, рукав відірваний.
— Як добре, що ви не залишили квартири! — вдячно прошепотів він. — І слава аллаху, що вас не втягли у цю історію.
Він почав швидко переодягатись.
— Що ж трапилось? — поцікавився Ожогін.
Раджимі вибухнув лайкою:
— Безглузда пригода! Зовсім безглузда. Я обслуговував клієнта, він і зараз чекає на мене. Заходять двоє п'яних і починають сперечатися, кому з них першому голитись. Суперечка перейшла в бійку. Я почав їх розбороняти. Тут, як на гріх, міліціонер, і нас трьох потягли в міліцію. Клієнта не взяли тому, що він був недоголений і в милі… — Раджимі подивився на годинник і похитав головою: — Все, що нам треба було зробити, зірвалося. Можете йти. Коли потрібно буде, я пришлю вам телеграму і запрошу на свій день народження… Який жаль! — бідкався він і наприкінці додав: — Між іншим, з вашим другом Алімом я бачився. Симпатичний хлопець… Ми про все домовились.
Саткинбай вирішив ще раз відверто поговорити з Абдукаримом.
Весілля мало бути в найближчий час. Мати Абдукарима купувала продукти, солодощі, вино.
В будинку зробили перестановку. Ліжко Саткинбая перенесли в їдальню. Це обурило Саткинбая: він втратив можливість приймати в себе людей, слухати нічні радіопередачі.
Треба було, що б там не сталося, відговорити Абдукарима від одруження або, в крайньому випадку, хоч би відтягнути на деякий час весілля.
Саткинбай довго міркував, як побудувати розмову з Абдукаримом. Горілка завжди розв'язувала Абдукариму язик, він ставав балакучішим, відвертішим, і Саткинбай вирішив напоїти його.
Удвох вони довго блукали по ринку, відшукуючи чайхану, де було б менше людей. Але скрізь було багатолюдно, гамірно.
— Чого ми блукаємо? — незадоволено питав Абдукарим, не знаючи планів друга.
Нарешті місце знайшлося. Друзі сіли на дерев'яний поміст. Саткинбай поклав одну ногу під себе, другу звісив: він уже відвик сидіти по-східному. Абдукарим примостився поруч.
— Гей, чойчі! — покликав Саткинбай офіціанта і замовив йому, крім чаю, самсу і шашлик. Потім він вийняв пляшку і налив горілку в піали. — Сумно робиться, — почав він, помітивши здивований погляд Абдукарима. — Не знаю, куди себе подіти. Надокучило все, бачити нічого не хочеться… Коли повертався сюди, сподівався, що побачу хоч би частину того, до чого звик, що вважав рідним, а виявляється — все перетворилося на порох… Ніяк не можу примиритися з тим, що ці «нові люди» зруйнували все, що було раніш, забрали багатство наших батьків, наші будинки, землі… Дивишся на все — в очах темніє, нутро вивертається… — Саткинбай замовк.
Офіціант приніс кілька паличок шашлику, самсу, тонко, кружальцями нарізану цибулю, коржі. Абдукарим мовчав, ніби не чув сказаного. Випили. Закусили шашликом.
Обличчя в обох почервоніли, очі гарячково заблищали:
— Бачиш, — сказав Саткинбай, — я на тебе розраховував, гадав — допомагатимеш мені, а ти вирішив одружитись…
— І одружуся! — відрізав Абдукарим.
— Та хіба я тобі забороняю, чи що? Ну й одружуйся! Але невже не можна почекати трохи?
— Вирішив — і одружуся!
— Ти скажи правду, — якомога м'якше промовив Саткинбай і поклав руку на плече Абдукарима. — Тебе мати примушує?
Абдукарим нахмурився, відсунув від себе порожню тарілку:
— При чому тут мати? Я сам собі господар.
— Ну, я б цього не сказав… Не господар ти собі, над тобою стоїть хазяйка. А одружишся — друга стане, і будуть тобою верховодити.
— Нехай і так, а тобі що?