Горбань махнув рукою і, скориставшись з того, що Варвара Карпівна вийшла з кімнати, підсів до Ожогіна.
— Все-таки здорово вийшло! — Він дістав портсигар, закурив і поклав його на стіл. — Не спохватись ви вчасно і не притягни цього Юргенса, — не викрутилися б у Гунке. Їй-богу! Він не любить Юргенса, а той — його. Вони на ножах. І Юргенс вас не відбив би. Ні-ні, вже повірте мені… — Горбань притиснув руку до грудей, закивав головою і перейшов на шепіт: — Вам я можу дещо сказати — я тепер розумію, хто ви, але тільки нікому про це ні слова. Варвара Карпівна просто боїться обер-лейтенанта Роде. Дуже боїться. А Роде — це сила. Роде тримає її при собі як перекладачку, крім того, залицяється до неї, ну, а їй це не зовсім, бачите, приємно, тому що Роде дуже страшний…
— Карпе! — пролунав раптом різкий голос Мотрони Силантіївни.
Сп'янілий Тряскін спав, поклавши голову на стіл.
Гості, не прощаючись, потяглися до дверей. Варвара Карпівна встигла сказати Ожогіну, що скоро будуть її іменини і що Ожогін повинен прийти обов'язково.
Попрощавшись у коридорі з Денисом Макаровичем, друзі вийшли на вулицю. Зразу стало легше, наче з серця звалилося щось важке і брудне.
Треба було вирішити, чи повідомляти про зустріч з горбанем Юргенса, чи ні. Ожогін і Грязнов прийшли до висновку, що гестапівського донощика слід добре провчити.
За годину до занять Ожогін подзвонив по телефону Юргенсу і доповів, що є необхідність бачити його особисто. Юргенс дозволив зайти.
— Знову надзвичайна подія? — зустрів він питанням Микиту Родіоновича.
— Продовження надзвичайної події… — відповів Ожогін.
— Друга серія? — вже не приховуючи іронії в голосі, спитав Юргенс.
— Щось подібне до цього.
— Слухаю. Викладайте.
— Комуніст, який з'явився в нашому будинку і був заарештований за вашим наказом як небезпечний злочинець, зараз на волі…
— Що-о?! — заревів Юргенс, і кров прилила до його обличчя. — Де ви могли бачити його?
Ожогін розповів, що зустріч з горбанем сталася зовсім випадково, у знайомого їм столяра міської управи Тряскіна. З'ясувалося, що горбань не комуніст, а співробітник якогось Гунке, за завданням якого і діяв.
— Ідіоти! — буркнув Юргенс.
Ожогін додав, що про свій зв'язок з гестапо горбань розказував у присутності Тряскіна, його дружини, дочки і подруги дочки. Ожогіна і Грязнова горбань тепер вважає своїми, і немає ніякої гарантії, що він не буде ляпати про них язиком де не слід. Ожогін і Грязнов не можуть бути певними в тому, що зможуть при таких обставинах зберегти в таємниці свої відносини з Юргенсом.
— Ясно! Досить! — перервав Юргенс Микиту Родіоновича.
— Ми вважаємо, що зробили правильно, вирішивши відразу доповісти про це вам… — знову почав Ожогін.
— І надалі робіть так само, — схвалив Юргенс. — До речі, чи не знаєте ви хоча б прізвища цього мерзотника?
— На жаль, не поцікавились.
Коли Ожогін хотів уже залишити Юргенса, той спитав:
— Акордеон знайшли?
— Так.
— Дуже добре. Я бачив мимохідь вашу об'яву, але не дуже вірив у її успіх. А в кого купили?
— У сусіда Тряскіна.
— У цього Тряскіна ви зустріли мерзотника горбаня?
— Цілком вірно.
Зранку несподівано запорошив дрібний сніжок. Він лягав рівним тоненьким покривалом на брудний, засипаний бурим листям брук, на дахи будинків. Місто стало невпізнанним: воно наче помолоділо, дуже змінилося.
Дивлячись крізь вікно на вулицю, Грязнов радісно потирав руки. Ось вона, довгождана зима! Несподівано у вікні показалася знайома постать Ізволіна, і хлопчачий запал у Андрія відразу зник. Він прожогом вискочив на ґанок.
— До нас, Денисе Макаровичу?
— А то куди ще! — відповів, посміхаючись, Ізволін. — Звичайно, до вас.
Андрій допоміг йому обтрусити з шапки і пальта сніг і роздягнутись.
Прихід Ізволіна викликав подив. Денис Макарович ще жодного разу не був у них — боявся, що це може викликати підозру.
— Надумав подивитись, як мій акордеон тут поживає, — жартівливо пояснив свій прихід Ізволін. — Ану, покажіть.
— У добрих господарів йому не сумно, — відповів Грязнов і вийняв акордеон з футляра.
— Бачу, бачу — не скаржиться, — продовжував Денис Макарович, любовно оглядаючи інструмент. — Славна річ. Що не кажи, славна. Бережіть її, хлопці… — Він озирнувся на двері, що вели до сусідньої кімнати.
— Не турбуйтеся, Денисе Макаровичу, — перехопив його погляд Ожогін: — хазяйка виїхала з дозволу Юргенса на село і повернеться через тиждень, не раніше.