— А я обережно, з оглядкою, — відповів Заломін, старанно струшуючи рукою сніг з подертого кожушка. — Не розумію я, чи що?
Повернувся Повелко. Він радо обняв старого:.
— Що чувати про табір?
Заломін розповів, що всі бочкарі «дістали відставку», їх не допитували, але саме ця обставина викликала підозру. Можливо, фашисти щось затівали.
Заломін сів за стіл і вийняв з кишені кисет.
— Я сьогодні спробую зовнішність собі трохи попсувати. Так буде краще, — посміхнувся він.
— Як це — попсувати? — зацікавився Повелко.
— Та так… Поголю начисто голову, вуса, бороду, та й брови за компанію. Бог дасть, згодом відростуть.
Він поволі крутив цигарку. Великі, обвітрені, в шрамах і саднах пальці його діяли впевнено. Помовчавши, він спитав:
— Ну, а ваші справи як?
— Справи погані, — коротко кинув Гнат Несторович.
— Що таке?
Тризна стисло розповів про становище.
— Виходить, уся справа в Повелку? Як потрапить він на подвір'я електростанції, то й діло буде зроблене?
— Виходить, що так.
— Ну, гаразд, радьтесь, а я піду… — Заломін несподівано встав і почав одягатись.
На другий день на квартиру Ожогіна і Грязнова знову прибіг переодягнений жебраком Ігорьок. Коли Ожогін виніс йому шматок хліба, хлопчик поспішно передав, що у Заболотька Микиту Родіоновича чекають Ізволін і Тризна.
Як і раніше, Грязнов пішов за Ожогіним для того, щоб виявити можливе стеження.
Через двадцять хвилин Ожогін уже стукав у вікно знайомого будинку.
Виявилося, що переполохав усіх старий Заломін. Він з'явився до Тризни годин зо дві тому чисто виголений і запропонував «скликати всіх», бо він «буде доповідати раціоналізацію». Довелося скликати.
— А де ж він сам? — спитав Микита Родіонович.
— Побіг щось уточнювати, зараз повернеться.
Заломін прийшов через кілька хвилин.
— Роздягатись не буду, часу обмаль, — почав він, ні з ким не привітавшись. — Так… Що я безробітний, усім відомо?
— Ну? — Тризна здивовано підняв брови, не розуміючи, до чого веде старий.
— Дві бочки у мене управа конфіскувала, а дві залишила, — сказав Заломін.
Усі здивовано перезирнулися. Тризна закашлявся і вийшов.
— Почекаємо трохи, — продовжував Заломін. — Нехай віддишеться: — І він байдуже почав попихкувати цигаркою.
Запанувала тиша.
Нарешті повернувся блідий Гнат Несторович. Від приступу кашлю очі в нього зробилися червоними і наповнилися сльозами, він весь час витирав їх хусточкою.
Заломін скрушно похитав головою і знову заговорив:
— А поки що і коні, і дві бочки вдома.
Нервовий Тризна не витримав:
— Що ти мелеш? Де твоя раціоналізація?
Заломін несподівано голосно розсміявся:
— Зараз і раціоналізацію викладемо. Розвідку я недаремно зробив. Електростанція вже місяць як заявку подала в управу на очистку. Раз! — Він загнув один палець. Обличчя у всіх витягнулися. — А ми візьмемо з Повелком та вночі і приїдемо до них. Два. — Він загнув другий палець. — Вночі ніхто перевіряти не буде. Три… Завтра у мене все можуть відібрати дочиста. Чотири… Значить, не зівай, Хомко, на те ярмарок! П'ять. Ось вона і раціоналізація!
В першу мить від подиву і несподіванки ніхто не промовив ні слова. Потім Повелко кинувся до старого, притис його голову до грудей і поцілував.
Заломін зніяковів і часто закліпав очима.
Ожогін підійшов до старого, міцно потиснув йому руку. Старий розчулився, губи у нього затремтіли, і скупі сльозинки покотилися по грубих обвітрених щоках.
— Старий кінь борозни не псує, — так кажуть, батьку? — спитав Заломіна Микита Родіонович.
— Так, синку… І ще кажуть: «Або пан, або пропав». Тільки от що… Діло треба починати зараз, у мене все готове. На подвір'ї станції я бував до війни разів з п'ять, порядки знаю…
— Проберетесь? — спитав Ожогін.
— Звичайно, проберемось… А от куди мені потім пробиратися?
Вирішили, що після операції Заломін ховатиметься в будинку Заболотька разом з Повелком. Усі розуміли, як ризикує старий, йому треба було піти додому, запрягти коней і показатися в місті, а це не так просто, коли знаєш, що за тобою, можливо, стежать. Але Заломін був упевнений, що все мине благополучно…
О дев'ятій годині вечора на вулиці, де містилася електростанція, з'явилися Дві підводи з бочками. На одній сидів Заломін, на другій — Повелко. Підводи ледве рухалися.
Вулиця була не забрукована, вся у воронках від розривів бомб, у вибоїнах. Бочки підкидало, хилило з боку на бік, колеса грузли в заметах. Повелко почував себе непевно в новій ролі і ледве тримався на передку. Зате Заломін енергійно поганяв коня.