Відчинивши зовнішні двері будинку, він побачив на східцях ґанку жалюгідного на вигляд, погано вдягнутого літнього чоловіка.
— Ви Ожогін? — спитав чоловік. — Оце вам. — Він витяг з рукава пальта складений удвоє конверт і подав Микиті Родіоновичу.
— Від кого це?
— Там усе сказано… Додати я нічого не можу… До побачення.
Незнайомий, зійшовши зі східців, незграбно вклонився і швидко задріботів по тротуару.
— Андрію! — голосно покликав Микита Родіонович.
— Чого? — відповів той, не змінюючи пози.
— Встань! Новини є. Листа одержав.
Грязнов швидко підвівся. Ожогін сів поруч з ним на диван, розірвав конверт і почав голосно читати:
«Я певний, що звертаюсь до товаришів, відданих владі більшовиків, і мене не бентежить те, що ви перебуваєте на службі розвідоргану «Абвер». Це навіть краще для справи. Я очолюю нелегальну боротьбу комуністичного осередку міста і хочу почати з вами переговори, від яких залежатиме ваша кар'єра. Прошу одного з вас прийти в четвер о восьмій вечора до будинку колишньої міської бібліотеки. Того, хто прийде, я впізнаю по обличчю».
Друзі розсміялися.
— Отже, Юргенс виконує пораду Марквардта, — сказав Грязнов. — Добре, що я під час їхньої розмови був у пекарні.
— Так, але придумали вони не дуже розумно. Стиль листа явно невдалий. Наші ніколи не напишуть: «владі більшовиків», «осередок», «ваша кар'єра»…
Андрій взяв листа з рук Микити Родіоновича і прочитав його про себе.
— А може, піти в четвер на побачення? — запропонував він. — Подивитись, що це за керівник осередку…
— Ні в якому разі! — заперечив Ожогін. — Тут не до цікавості. Юргенс, можливо, по секундоміру підраховує тривалість наших роздумів і вагань. Зробимо так: я піду до Дениса Макаровича, а ти — до Юргенса.
Треба потрапити до нього, показати листа і спитати, що робити. Простеж за його фізіономією. Це цікаво. Зрозумів?
— Зрозумів. Зараз піду! — охоче відповів Андрій.
— Ось тобі і доручення…
— Молодець, що прийшов! Молодець! — привітно зустрів Ізволін Ожогіна і повів його в другу кімнату.
Денис Макарович був збуджений. Не треба було ніяких пояснень, щоб зрозуміти його настрій. По очах старого Ожогін навчився майже безпомилково визначати, що робиться в його душі. Посміхаючись у вуса, Ізволін посадив Микиту Родіоновича і подав йому аркуш паперу, густо списаний дрібним почерком.
«Грізному, — прочитав Ожогін. — Ваші дії і плани на майбутнє вважаємо правильними. Постарайтеся зв'язатись по радіо з Інокентієм. Розвіддані передавайте щоденно. Юру і всіх зв'язаних з ним осіб постійно тримайте в полі зору. Негайно повідомте, хто персонально брав участь у затемненні міста. Вільний».
— То ви, виходить, «Грізний»?
Ізволін заперечливо похитав головою і посміхнувся.
— А хто ж це, якщо не секрет? — обережно спитав Микита Родіонович.
— Секрет, голубе, і великий секрет! Тобі я можу сказати одне: «Грізний» — член бюро обкому партії, і в місті з ним зв'язані лише чотири чоловіки, керівники самостійних груп. Бережемо ми «Грізного», як зіницю ока: адже він очолює підпільний райком, всю боротьбу.
— Мене і Андрія він знає?
— Аякже! Всіх він знає.
— Добре, — відповів Микита Родіонович, — але, напевно, мені не слід було говорити про нього?
— Чому? — здивувався Денис Макарович.
— Якщо встановлено найсуворіший порядок конспірації, то навіщо його порушувати…
— Значить, можна, коли порушую, — промовив Ізволін і, вийнявши з-під ліжка приношені нічні туфлі, сховав радіограму під устілку одного з них.
Покликавши дружину, Денис Макарович загорнув туфлі в газету і попросив віднести їх… Куди? Вона, певно, знала сама.
— Леонід прийняв радіограму? — спитав Микита Родіонович, коли залишився наодинці з Ізволіним.
— Так. А що?
— Мене цікавить, як часто він працює на передачі. — Леонід дуже обережний.
— Зрозумійте, Денисе Макаровичу, рано чи пізно гітлерівці запеленгують роботу рації і нагрянуть. Треба перенести рацію в інше місце, можливо, навіть за місто, на деякий час припинити передачу і обмежитися тільки прийомом.
Денис Макарович слухав Ожогіна і хмурився. Сховати рацію в іншому місці — справа нескладна, але ж треба знайти сховище і для Леоніда. Це вже важче. І в той же час не можна переривати зв'язку з Великою землею. Правда, є друга, запасна радіостанція, але про неї і про другого радиста не знає ніхто, крім «Грізного» й Дениса Макаровича. Зараз ця. рація перебуває на вимушеній консервації і не діє через відсутність живлення. Живленням, і то з великими труднощами, вдалося забезпечити одну рацію, на якій працює Леонід.