Припиняти роботу по передачі не можна.
Єдиний вихід — підшукати місце і винести рацію за місто.
Очевидно, найкраще винести за місто рацію другого радиста, який, зарекомендував себе як прихильник окупантів і жив легально. А втім, усе це треба в найближчі дні докладно обміркувати.
Не висловлюючи своїх міркувань Ожогіну, Денис Макарович вирішив перевести розмову на іншу тему.
— Як справи з Роде? — поцікавився він.
— Нічого реального, — відповів Ожогін. — Зараз я навіть не уявляю, як дочка Тряскіна зможе допомогти знищити Роде. Говорити з нею відверто небезпечно. Вірити тому, що Варвара Карпівна ненавидить гестапівця Роде і боїться кари за свій зв'язок з окупантами, рисковано. Хто може гарантувати, що Тряскіна не веде провокаційну лінію за завданням гестапо?
— Цю жінку я бачу наскрізь, — сказав Денис Макарович, — і вірю, що вона розкаюється у своїх зв'язках з гестапо. Вона не раз говорила про це і мені, і Пелагії Стратонівні. Правда, Роде залякав Варвару. За характером вона боягузлива, як заєць, а Роде здатний на всяку підлоту.
— Але чому вона до мене звернулася за порадою? — спитав Ожогін. Ізволін пояснив:
— Вона боїться звернутися до першого стрічного — раз. Знає зі слів горбаня, що Ожогін, як і вона, зв'язаний з гітлерівцями і, можливо, також у цьому розкаюється, — два. Нарешті, вона бачить, що Ожогін дружить з Ізволіним, а йому вона вже розповіла про свій настрій — три. Не можна також не враховувати, що жінка почуває особисту симпатію до Ожогіна.
В міркуваннях Дениса Макаровича Микита Родіонович відчував певну логіку.
— А Роде треба прибрати, і якомога швидше, — продовжував Денис Макарович. — Він заподіяв багато лиха нашим людям і продовжує творити мерзенні злодіяння. Знаєте, що я думаю? — Ізволін поставив стілець поряд із стільцем Ожогіна і обняв його за плечі. — Поговоріть з Варварою Карпівною відверто. Розмова буде без свідків. Уявімо собі, що вона має завдання вас перевірити… Але ж і ви можете в разі потреби виправдатися тим, що хотіли перевірити її. Га?
Ізволін мав рацію. Микита Родіонович погодився з його доводами. Маючи на рахунку «викриття» горбаня, Ожогін в разі провалу міг пояснити Юргенсу, чим були викликані його дії.
Він дав обіцянку Денису Макаровичу поговорити з Тряскіною відверто, розповів про щойно одержаний лист і розпрощався.
Зручна нагода поговорити з Тряскіною трапилася Ожогіну значно раніше, ніж він міг сподіватись. Вийшовши з дому, він віч-на-віч зустрівся з Варварою Карпівною, яка сиділа на ґанку.
— Здрастуйте, Микито Родіоновичу, — подаючи йому руку, промовила Тряскіна.
Ожогін потиснув їй руку.
— А я вас чекала. Бачила у вікно, як ви йшли до Ізволіна.
Помовчали. Потім Варвара Карпівна спитала:
— Ви обіцяли дати мені пораду… пам'ятаєте?
— Пам'ятаю. Але мені ще не ясно, що вас турбує.
Тряскіна заговорила схвильовано, плутано, перескакуючи з однієї думки на іншу. З усього сказаного нею Ожогін зрозумів, що вона дійсно боїться заслуженої кари і намагається спокутувати свою провину, але спокутувати так, щоб уникнути розправи з боку гітлерівців. Крім того, вона вважала, що й Ожогіну треба подумати про свою долю: йому теж не солодко буде, коли підуть окупанти. Коротше кажучи, Варвара Карпівна шукала надійного союзника.
— Я поділяю вашу думку, — зауважив Ожогін.
— Спасибі, але цього ще не досить, — зітхнула Варвара Карпівна.
— Розумію, — погодився Микита Родіонович. — Давайте спільно думати, що робити. Ви якось казали про Роде, що…
— Будь він проклятий, — гнівно перервала його Тряскіна. — Я не можу згадати про нього без тремтіння…
— Але ж ви його перекладачка?
— У цьому й все лихо. Він і зі мною зробить те, що робить з арештованими. Я ладна задушити його власними руками!
По тону, яким це було сказано, можна було зрозуміти, що Варвара Карпівна всіма силами душі ненавидить гестапівця.
— Роде буває де-небудь, крім гестапо? — поцікавився Микита Родіонович.
— Так. У місті є кілька квартир, які відвідує Роде. А розмови ведуться через мене, як через перекладача, бо Роде не володіє російською мовою.
— Він, звичайно, користується машиною?
— Пішки Роде в місті ніколи не показується. Його й мене підвозять за півкварталу до потрібної квартири, і лише якусь сотню метрів він іде пішки. Машина звичайно від'їжджає і повертається лише на призначену Роде годину.
— Вас заздалегідь повідомляють, на яку квартиру доведеться їхати? — спитав він Тряскіну.