Ванна справила благотворний вплив на Ашингера, п келих вина остаточно надав йому рівноваги, і він почив досить спокійно розповідати про пережите.
Після третього келиха підполковник уже ледве висловлював свої думки; він устав, нервово пройшовся по кімнаті і, почуваючи себе незручно в цивільному одязі, що погано сидів на ньому, знову сів за стіл. На його думку, не треба було зв'язуватися з Росією: не треба було лізти в це пекло.
Юргенс пильно подивився на підполковника:
— Останнім часом тобі варто тільки розкрити рота, і ти обов'язково скажеш якусь дурницю.
— Це не дурниця…
— Дурниця! У нас ще є найсильніша секретна зброя…
— В існування якої ти і сам не віриш! — розсміявся Ашингер.
Юргенс прикусив губу і нічого не сказав, йому було прикро, що Ашингер говорить те, що він сам думає і відчуває. Ашингер доводив, що справа не в зброї, а в тому, що до війни з Росією Німеччина погано підготувалася. В сімдесятому році, перед франко-пруською війною, начальник німецької поліції Штибер розмістив по всій Франції до тридцяти тисяч своїх людей, переважно серед сільського населення. Тільки по кафе і ресторанах у нього нараховувалось дев'ять тисяч жінок-агентів. На початок війни чотирнадцятого року в одних лише готелях Парижа німці мали близько сорока тисяч розвідників, а в Росії на Німеччину працювала більшість німців, які жили там. Нараховувалось же їх тоді більше двох мільйонів. А з чим прийшли німці до цієї війни? Що вони мали в Росії? І чи можна назвати це доброю розвідувальною сіткою? Більшовики вчасно завдали міцного удару по гітлерівських кадрах.
Це не Західна Європа. Там шпигуни проникли в армію, в промисловість, до уряду, заволоділи газетами, стали господарями радіо.
За вікном почувся далекий гул моторів. Ішло, мабуть, велике з'єднання бомбардувальників.
— Не наші, — сказав Юргенс, підійшовши до вікна і прислухаючись.
Ашингер зблід.
Юргенс відійшов од вікна і розсміявся.
— Розумій як хочеш, а бомб я не переношу, — зніяковіло сказав Ашингер.
— Розумію… розумію, — сказав Юргенс. — Але не будемо, мій любий, продовжувати розмову на цю тему. У мене є пропозиція: їдьмо краще повеселитись.
Ашингер здивовано подивився на свого свояка: серйозно він говорить чи жартує?
— У такий час?
— Сьогодні ми живі, а завтра… хто знає? Треба брати від життя все, що воно дає…
Будинок стояв у глибині саду, заметеного снігом. Від хвіртки до нього вела добре втоптана вузенька стежка. Відкритий ґанок був обплутаний сіткою шпагату, по якому влітку, мабуть, плівся виноград.
Вже сутеніло. Юргенс і Ашингер вийшли з машини і попрямували в супроводі шофера по сніговій стежці до входу. Тут Юргенс щось сказав шоферу і відпустив його.
В кімнаті, освітленій трьома свічками в підсвічниках, на невеликому круглому столі стояли пляшки з вином, закуска. Біля стіни — ліжко, покрите мереживним покривалом; у кутку — етажерка з книгами. На окремому столику — радіоприймач.
Ашингер розглядав кімнату і задоволено потирав руки. Це не те, що на фронті.
Юргенс познайомив його з хазяйкою — жінкою років сорока восьми, яка відрекомендувалася Микитюк. Юргенс уточнив, що пані Микитюк походить з родини, розкуркуленої радянською владою. Дуже привітна з німцями.
Поки Ашингер розмовляв з хазяйкою, Юргенс підійшов до приймача і включив його. Виступав німецький радіооглядач — генерал Мартін Галленслебен.
«Погода на Східному фронті взагалі покращала, — говорив він, — установився сніговий льодовий покрив…»
Юргенс невдоволено скривився. Генерал меле якісь дурниці. До чого тут сніговий покрив?
«В районі Ровно і Луцька бої тривають..:»
— Обурливо! — не втримався й Ашингер. — І те, й друге ми залишили два дні тому.
— Помовч, — сказав йому Юргенс і відрегулював настройку.
«Там, де натиск противника був дуже сильним, німецькі війська продовжували застосовувати тактику відриву від противника, яка себе виправдала… Характерною ознакою нинішніх оборонних боїв е залишення деяких територій, що слід розглядати як логічно необхідний захід…»
— Біс його знає, що за еластичні формулювання у цього радіогенерала!
Юргенс прислухався.
«Наше становище надійне. Ми повинні зробити його ще надійнішим, зміцнити, мобілізуючи останні сили».
— Виключи, бога ради! — не стерпів Ашингер.
Юргенс клацнув вимикачем.
Сіли за стіл…
У розпалі гулянки Юргенс, скориставшись із того, що сп'янілий підполковник запросив пані танцювати, обережно, кінчиками пальців, витяг з кишені жилету маленьку крихку ампулку і, відламавши довгу шийку, вилив її вміст у недопитий бокал Ашингера.